Навіщо Назарбаєву багатопартійний парламент
Тепер у казахстанському мажилісі з'явиться опозиція, але проблеми на кшталт Жанаозена це не вирішить
Фото: Reuters/Mukhtar Kholdorbekov
Знищивши чи остаточно ізолювавши від політичного процесу реальну опозицію, наплювавши на права людини та незалежну пресу, практично заплющивши очі на розстріл нафтовиків Жанаозена, керівництво Казахстану заявило про «необхідність політичних реформ» і створило «багатопартійний парламент». Такими є дивні плоди багаторічного правління Нурсултана Назарбаєва – типового радянського керівника брежнєвських часів, політбюро та ради міністрів в одній особі.
Влада підносила свій поспіх як явний крок на шляху до модернізації і аргументувала це рішення прагненням якнайшвидше реалізувати нові поправки до виборного законодавства, які вимагають від парламенту як мінімум двопартійності. Це було логічним, але дуже наївним поясненням. Адже сумнівів у тому, що опозицію до мажилісу все одно не пустять, ні в кого не було. Втім, про реальні причини швидкого «вирішення парламентського питання» радник президента все ж таки проговорився.
В черговий раз розкриваючи простодушним журналістам причину дострокових виборів, Єртисбаєв відверто сказав, що швидку зміну парламенту має провести саме зараз, «поки партія «Нур Отан» повністю домінує на партійно-політичному полі Казахстану, поки казахстанська опозиція не об'єдналася, поки не почалася друга хвиля кризи, поки проблема релігійного екстремізму стала масштабною».
Тобто, простіше кажучи, завдання було зовсім не в тому, щоби виявити реальні настрої в суспільстві, представивши їх у чесно обраному парламенті. Треба було якнайшвидше зміцнити створену систему влади. Продовжити гарантований добробут владних еліт, заспокоїти їхщонайменше на п'ять років.
Ні про яке загравання перед Заходом чи поліпшення «демократичного» іміджу керівництва республіки теж не йдеться. Адже фантастичні 95,5%, здобуті Назарбаєвим на виборах президента у 2007 році, на головування в ОБСЄ ніяк не вплинули. А після масового вбивства в Жанаозені, на яке ніхто в Європі не звернув уваги, озиратися на думку партнерів взагалі не варто.
Зрозуміло, що від штучного запровадження другої та навіть третьої фракції казахстанський парламент місцем для дискусії не стане. Навіщо ж він потрібен, достроковий та дво-трипартійний?
Напевно, Назарбаєв як завжди має в кишені козирний туз. Про те, що другим до фінішу прийде «Ак Жол» – партія бізнесменів, комерційно та ідеологічно повністю афілійованих із владою – було зрозуміло ще задовго до виборів. Місце голови цього правого парламентського крила нібито зарезервоване за майбутнім наступником з-поміж близьких родичів президента. Так чи інакше, наявність у парламенті другої, повністю підконтрольної партії дає Назарбаєву більше поля для майбутнього політичного маневру. Раптом «Нур Отан» відразу стане «партією шахраїв і злодіїв»? Тоді на майбутніх виборах, можна буде підтягнути під себе таку собі «Праву справу», щоб на неї і спертися. Недарма партію очолює вірний «нурсултанівець» Азат Перуашев, який встиг побувати у політраді правлячої президентської партії.
Усе це робиться задля декларованого пожвавлення політичного життя, лише стабілізації свого становища, оскільки його розуміють у Астані. Але проблема в тому, що Астана сьогодні абсолютно відірвана від життя Казахстану. Нурсултан Назарбаєв, як і багато інших старіючих правителів-автократів, живе зовсім на іншій планеті і мислить зовсім в іншій логіці.
Хоча головною загрозою для стабільності назарбаєвського режиму, хоч як це парадоксально прозвучить, вже давно стала сама політична система, вибудована Назарбаєвим за довгі роки «реформ» і «прогресу».
Домогтися більшості голосів «лідер нації» Назарбаєв здатний лише тоді, коли головна опозиційна партія – комуністична – заборонена судом, а ключові постаті з-поміж інших опонентів боязко відсторонені від виборів. Лише спираючись на слухняні акимати (місцеві виконавчі органи влади). Тільки в умовах політичної цензури та лицемірної підтримки «євразійських сусідів» та «міжнародної спільноти».
Маючи рік у рік дедалі більше відсотків голосів на виборах, Назарбаєв, як і Путін, давним-давно втратив шанс зробити модернізаційний ривок «китайською», або будь-якого іншого зразка. Це те, що стосується модернізації економічної; про політичну взагалі не йдеться.