Невідомий Христос
Христос прийшов у світ як Викупитель і Спаситель. Сьогодні, дві тисячі років після Його приходу, Він залишається практично невідомим у світі, підробленим, реформованим, зміненим, фальшивим завдяки деяким чи багатьом людям, які знаходяться поряд з нами. Бог – не тиран, не начальник, не жорстокий, не страшний, не є недоступним, непримиренним та невідомим християнської релігії, різним конфесіям та численним сектам. Він не блаженно відпочиває на сьомому небі, не далекий, не важкий, не байдужий, не чужий. Христос не бог гуманізму, раціоналізму, схоластики, західної філософії.
Він – Бог любові. Він верховний і перший Засновник любові до ворогів, чужих, рабів, одиноких, ув'язнених, бідних, бездомних, голих, голодних. Він перший Засновник любові до хворих, літніх людей, безробітних, малоцінних, різних – всім людям. Він благовістив – не просто на словах – єдність усім і світу, що перевершує розум кожної людини. Він втілює велике жертовне самопринесення. Він приймає людину безумовно, повністю, вільно, представляє її боголюбною і хоче, щоб вона стала святою. Він дає йому сенс і священну мету – божественне життя (тобто обожнення). Закликає всіх через самопізнання та братопізнання до богопізнання та богоприйняття. Він зовсім не любить уявну смиренність, лицемірство, самодостатність, благочестиву маску та лжесвятість. Він особливо любить чисту смиренність, невинність, природність, чистоту, автентичність та достовірність. Він постійно умовляє викривати, критикувати, докоряти собі. Він закликає до постійного роздуму, молитви, покаяння, зворушення, благоговіння і постійної пам'яті про смерть. Він хоче нашої прихильності та відданості, всієї нашої любові, щоб наше серце було порожнім від любові до чужих речей, і щоб ми малидобрі, чисті, прямі та непідозрілі помисли. Він не хоче бути випадковими і периферійним богом злиднів, а Богом нашого буття, осередком нашого життя, – Тим, Хто скрізь перебуває і все виконує, Скарбом благ та Подавцем життя. Йому ніколи не подобалися схильність до самовиправдання, владолюбності, славолюбства, плотолюбства, користолюбства, нелюдиналюбства, небратолюбства і ненароком. А ще Йому ніколи не подобалися ні лукаві, ні утилітарні, ні індивідуалістичні, ні егоїстичні умовності з притупленням совісті, що людина нічого не може зробити з існуючим злом. Він висловив суворі слова про створюючих і шукаючих скандалів, про людей, що легко дратуються, про лицемірів, моралістів, які шанують Бога єдино в безплідних зовнішніх формах. Він Бог, Який ніжно цілує і щиро обіймає ворогів, Який їсть разом із грішними митарями та розмовляє з блудницями. Незважаючи на те, що є Вчителем, Він нахиляється і омиває ноги Своїм учням, говорить не так про вчорашній день, як про завтрашній, не дозволяє, щоб діставали ніж з піхов для помсти і сподівається на покаяння блудниці. Він ніколи не робить різниці між людьми. Говорить однаково про грабіжників, про несправедливо звинувачених, про багатих, про сріблолюбних, про скупих, про жадібних і про немилосердних людей. Також і про бідних, які ремствують і мають величезне бажання багатства. Він хоче, щоб люди були вільними. Рішуче ганить людей, які зловживають владою. Поважає унікальність та сакральність неповторності людської особистості і не звертається до безособової маси. Віддає перевагу проживання абстрактним ідеям, досвід теоретичним знанням, живий приклад мовчання всяким пишномовним і красивим словам.
Віфлеємські пастухи були простими, небагатими і нещасливими людьми, вночі вони стереглисвоє стадо і перші дізналися про Його Втілення. Волхви зі Сходу, які справді були досвідченими мудрецями і були здивовані ознаками неба та величчю Бога, стали першими істинними Його шанувальниками. Простодушні, скромні та ганебні іудейські жінки стали першими свідками Його триденного Воскресіння. Відома своїм бурхливим життям самарянка стає першою враженою і зворушеною слухачкою, не стільки таємницями свого особистого життя, скільки таємницями Бога. Цією самарянкою була рівноапостольна мучениця Фотіна.
Христос продовжує викривати книжників і фарисеїв, Він засуджує їх, викриває. Відмовляє їм у їхньому бажанні, щоб Ісус був таким, яким вони хочуть Його бачити: щоб Він не зцілював у суботу, щоб взагалі не зцілював, щоб був людиною, яка зловживає владою, щоб був винищувачем ворогів, цінував фарисеїв, а не докоряв, щоб Він був відповідальним, а вони безвідповідальними людьми, які шукають лише знамення без старанної особистої боротьби, без пошуку та самопожертви, без віри в те, що для досягнення святості треба попрацювати, і вона не є даністю.
Незважаючи на те, що віросповідання людини тепер не фіксується в документі, що засвідчує особу [1] , а тепер хочуть виключити і віровчення зі шкільної програми. Залишається лише віра у Христа. Одна віра, але відносна та часто невизначена, абстрактна, обрана з корисливою метою у разі потреби.
«Нам багато не потрібно! Ми ж не богослови», – такі слова можна почути від людей, які брали участь у зборі підписів про збереження фіксації віросповідання у грецьких документах, що засвідчують особу, та від людей, які завтра збиратимуть підписи про збереження віровчення у школах. Багато фахівців, таких як вчителі, лікарі, вважають християнство корисним,безпечним, що допомагає задовольняти матеріальні та духовні потреби людини. Інші, згадуючи свою строгу матір чи бабусю, коли виростуть, відкинуть Христа як непотрібного, обтяжливого та нудного, або збережуть пам'ять про Нього заради свого «здоров'я», або згадуватимуть під час свят Різдва Христового та Великодня. (Звичайно, деяким строга мати чи віруюча гарна бабуся могли, навпаки, допомогти повернутися до Христа). Тепер почнуть знімати ікони із зображенням Христа зі стін у школах, судах та лікарнях як непотрібні у вільному, віротерпимому, нерелігійному, атеїстичному суспільстві – суспільстві без Христа. (Зрозуміло, найгіршим є видалення образу Христа із серця, це початок нового великого іконоборства).
Багато хороших християн вибирають певні, зручні для себе уривки з Євангелія і виключно по-своєму їх тлумачать, відповідно до своєї особистої потреби, вигоди, своєї думки і своєї епохи. Шукачі користі – лжевчителі, це не лише відомі єретики, які узурпували Божу істину, заплямували образ Його Божественного Особи та небезпечно Його затуманили. Христос став подразником у суспільстві споживання. Це стає очевидним, коли починають говорити про аскезу, помірність, благодать і смиренність. За спотворення образу Христа несуть відповідальність багато людей, але й ми несемо за це відповідальність. Христос говорить про любов, свободу і смиренність. Світ постійно надходить деспотично, жадібно, гордо, корисливо і без внутрішнього спокою. Христос приймає як християн своїх справжніх учнів, Його дітьми є ті, хто дійсно може любити. Любов є головною особливістю, емблемою, знаком віруючих, найкращим свідченням їхньої ідентичності [2] . Христос заважає людям, тому вони знаходять приводи обмежити Його,ізолювати, використовувати у виняткових випадках, не бажають, щоб Він був Главою їхнього життя. Несмачне життя християн є «найкращою» проповіддю перед байдужими людьми. Коли християни посилено борються за краще місце під сонцем, за почесті, славу, багатство, владу і визнання, вони не подають приклад духовного зростання, єдності і зрілості Христа.
Підмінений Христос, зрозумілий відповідно до наших уявлень про Нього, а не Той, Хто справді є Прообразом нашої власної природи, підмінює і життя. Ми думаємо, що Христос такий, яким ми його собі уявили, і в разі чого Він може роздратуватися, розгніватися, відвернутися від нас і покарати нас. Тому ми по-різному намагаємося підкупити, умилостивити Його. Чи знаєте ви масштаб помилки? Яка жахлива підміна, що наші стосунки з Богом зводяться до дешевої угоди! А іноді такому розумінню сприяють помилкові традиції та богословськи невірні проповіді.
Євангеліє, свідомо чи мимоволі спотворене, неправильно інтерпретоване і пояснене багатьма, – ці люди створили такий образ Христа, Який не відображає реальної Боголюдини. Реальний Христос – незбагненний. Євреї чекали Його як правителя, месію та руйнівника. Він показав себе іншим, що не відповідало їхнім уявленням про Нього, тому Його відправили на Голгофу.
«Як поклонятися безсилому, розіп'ятому, переможеному, померлому?» - Дехто задається таким питанням.
І до цього дня Христос є «спокусою та безумством». Він нас дивує, жахає, вражає. Ми можемо сказати, що Його мовчання, відсутність, бездіяльність, безсилля вселяє в нас жах, але ми не бачимо, що Його мовчання є промовцем, що Його уявна відсутність є динамічною присутністю, Його бездіяльність є найбільшою самопожертвою, аЙого безсилля є силою Переможця.
Монах Мойсей Святогорець Переклад з болгарської – магістр богослов'я Віталій Чоботар