Night-panther - Атомні підводні човни з балістичними ракетами
Атомні підводні човни з балістичних ракет. Проект 667-БДР "Кальмар" (Delta-III class)
Для встановлення нових ракет у Центральному КБ морської техніки «Рубін» під керівництвом Ковальова С.М. (головний спостерігач від військово-морського флоту – капітан другого рангу Новосьолов С.А.) почалася розробка вдосконаленого ракетного підводного крейсера стратегічного призначення проекту 667-БДР (Кальмар), який, як і Мурена-М, який оснащувався шістнадцятьма ракетними шахтами. тех. Завдання на новий ракетоносець сформулювали в 1972 р. Підводний човен був подальшим розвитком проектів 667-Б і 667-БД. При створенні нового атомоходу особлива увага приділялася вдосконаленню системи управління вогнем: весь ракетний боєкомплект, на відміну від проекту 667-БД, повинен був вистрілюватися одним залпом, інтервали між пусками ракет були скорочені.
Міцний корпус підводного крейсера поділявся на одинадцять водонепроникних відсіків. Перший, другий та одинадцятий відсіки при цьому були відсіками-притулками (поперечні перебирання даних відсіків розраховувалися на тиск, який відповідав граничній глибині занурення підводного човна). Також вживалися додаткові заходи для посилення пожежної безпеки судна за рахунок встановлення системи об'ємного хімічного пожежогасіння, в якій використовувався фреон. У проекті 677-БДР отримали подальший розвиток та засоби життєзабезпечення екіпажу. Зокрема, на судні з'явилися спортзал та солярій.
Головна енергоустановка складалася з двох атомних реакторів ВМ-4С та двох парових турбіннихОК-700А. На субмарині були використані нові п'ятилопатеві малошумні гребні гвинти, що мають покращені гідроакустичні характеристики. Також була пара турбогенераторів ТГ-3000.
Підводний крейсер оснащувався новим гідроакустичним комплексом "Рубікон", розробленим під керівництвом Шелехова С.М. Новий комплекс працював в інфразвуковому діапазоні та мав автоматизовану систему класифікації мети. Дальність виявлення цілей за сприятливої гідрології в режимі шумопеленгування досягла 200 кілометрів.
Точніший навігаційний комплекс «Тобол-М1» (на пізніших підводних човнах – «Тобол-М2») мав час зберігання параметрів навігації між двома обсерваціями, що перевищувало 48 годин, що покращило скритність крейсера. До складу комплексу також увійшла навігаційна ДАС «Джміль», яка дозволяє визначати положення судна по гідроакустичним маякам-відповідачам.
На борту підводного човна розміщувався комплекс зв'язку «Блискавка-М», який мав у своєму складі систему космічного зв'язку «Цунамі».
Ракетний комплекс Д-9Р складався з 16 балістичних ракет Р-29Р (інд. 3М40, за договором – РСМ-50, натовська класифікація – SS-N-18 Stingray). Астроінерційна система управління, що має повну астрокорекцію (за дальністю та напрямком), забезпечувала КВО близько 900 метрів. Важливою особливістю комплексу була наявність 3-х взаємозамінних варіантів головних частин, які відрізнялися потужністю і числом бойових блоків: Р-29Р (натовське позначення – SS-N-18 Mod.1) несла головну частину, що розділялася, з трьома бойовими блоками, потужність кожного становила 0 2 Мт, максимальна дальністю 6,5 тис. км; Р-29РЛ (натовське позначення - SS-N-18 Mod.2) оснащувалась моноблочною головною частиною потужністю 0,45 Мт, дальність стрілянини близько 9 тис. км; Р-29РК(Натовське позначення - SS-N-18 Mod.3) була здатна доставити 7 бойових блоків, потужність кожного 0,1 Мт, максимальна дальність 6,5 тис. км.
Для підводного човна відпрацювали СКДО (система компенсації динамічних помилок), яка вимірювала миттєві значення параметрів хитавиці субмарини для їх передачі в ракетний комплекс.
Торпедне озброєння підводного човна 667-БДР було аналогічне озброєнню ракетного підводного крейсера стратегічного призначення проекту 667-БД і включало 4 торпедні апарати калібру 533 мм і 2 ТА калібру 406 мм розміщених у носовій частині судна.
Зовні ракетоносці проекту 667-БДР відрізняються розмірами «горба», притаманного даних судів. Оскільки ракета була довшою, збільшилася висота огорожі ракетних шахт, що призвело до збільшення загальної водотоннажності. Дещо змінилися обводи носової верхньої частини корпусу, де було розміщено торпедопогрузочный люк. Човням проекту 667-БДР на Заході було надано умовне позначення Delta-III class.
Модифікації
Під час капремонту деякі атомні підводні човни проекту 667-БДР модернізували під комплекс Д-9РМ Р-29РМ, що має нову міжконтинентальну БРПЛ (на озброєння комплекс прийняли в 1987 році, натовське позначення – SS-N-23 «Skiff»). Чергову модифікацію ракети Р-29Р в 1990 прийняли на озброєння. Під час модернізації було встановлено навігаційний комплекс «Тобол-М2», гідроакустичний комплекс «Аврора-1» та нові засоби зв'язку.
На субмарині К-433, яка пізніше була перейменована на «Св. Георгій Побєдоносець» у період з 1992 по 2003 рік проводилися роботи з розбудови ракетного підводного крейсера стратегічного призначення на носій глибоководних апаратів для спецоперацій.
Програмабудівництва
Статус на 2007 рік
Після введення в дію атомні підводні човни з РБ проекту 667-БДР розподілили по флотах наступним чином: 5 базувалися на Північному флоті (три в б. Ягельна і два в б. Олень) і дев'ять - на Тихоокеанському флоті в б. Рибальський (Камчатка).
Під час ходових випробувань головного судна (К-441) стався дотик підводного човна скельного ґрунту на глибині при великій швидкості. Корабель був пошкоджений у носовій частині корпусу, але грамотні дії екіпажу дозволили випливти, уникнувши катастрофи.
З п'яти крейсерів Північного флоту сформували дивізію стратегічних підводних човнів, що базувалася в б. Ягельна губи Сайда (3 ПЛАРБ) та у б. Олень (2 ПЛАРБ). Усі кораблі на початку 1990-х років. перевели у бухту Ягельну. Північноморські кораблі несли активну бойову службу, патрулюючи в Північному Льодовитому океані та Північній Атлантиці.
Ракетний атомний підводний крейсер стратегічного призначення проекту 667БДР («Брянськ»)
Кораблями проекту 667-БДР, починаючи з 1980 року, було виконано 7 одиночних переходів РПКСН на Далекий Схід із Півночі під арктичними льодами. Човни, які брали участь у міжфлотських переходах, а наприкінці полярного маршруту (особливо в Чукотському морі при виході з льодів) зазнавали особливих труднощів. Як правило, весь екіпаж у цей період протягом кількох діб знаходився постійно на своїх постах. Часто глибина не перевищувала 50 метрів. Найбільшу небезпеку становили мілини і величезні льодові масиви, що осіли на них. Зверху над підводними човнами знаходився лід, завтовшки до 15 метрів. При цьому простір між кораблем та крижаним панциром зменшувався до 3 метрів при глибині всього 4 метри під кілем. У таких умовах система автоматизованого управліннявідключалося, і субмарина рухалася за ручного управління. Фізична та моральна напруга особового складу досягала межі, але найбільше навантаження лягало на командирів судів.
В одному з полігонів СФ неподалік Кольської затоки 23 травня 1981 року сталося зіткнення радянської АПЛ K-211 і американським підводним човном типу «Стерджен». Американський підводний човен протаранив своєю рубкою кормову частину K-211, під час відпрацювання їй елементів бойової підготовки. Американська субмарина не випливла в районі зіткнення. Проте в районі англійської бази ВМФ Холі-Лох через кілька діб з'явився американський атомний підводний човен з яскраво вираженим ушкодженням рубки. Наш підводний човен сплив, і прийшов у базу своїм ходом. Тут на субмарину чекала комісія, яка складалася з фахівців промисловості, флоту, проектанта та науки. К-211 було поставлено в док, і там під час огляду було виявлено пробоїни у двох кормових цистернах головного баласту, пошкодження горизонтального стабілізатора та лопатей правого гвинта. У пошкоджених цистернах знайшли болти з потайними головками шматки плекса та металу від рубання субмарини ВМФ США. Більше того, комісії з окремих деталей вдалося встановити, що радянська субмарина зіткнулася саме з американським підводним човном типу «Стерджен».
У 1982 р. К-211 вперше здійснила за умов полярної ночі плавання по периметру Північного Льодовитого океану. Наприкінці 1985 р. субмарина К-424 під час підлідного переходу здійснила 80-добове плавання в Баффіновому морі, яке проходило через кілька арктичних проток. Під час переходу корабель 54 доби провів на глибинах до 150 метрів під кригою.
Можна сказати, що підводним човнам проекту 667-БДР пощастило більше ніж решті: багато з них пройшли заводський ремонт та модернізацію ще до 1991 р.,коли розпочався розвал радянського оборонного комплексу. Інші субмарини цього типу надалі також пройшли через СРЗ. Тому кораблі до 2000 року зберігали високу боєздатність. Проте друга половина 1990-х років стала часом їхнього поступового списання, яке зумовлювалося не стільки тих. причинами стільки необхідністю дотримання американо-українських домовленостей. К-129 покинула лад у 1995 році, К-424, К-441 «приєдналися» до неї у 1996 році.
Атомний підводний крейсер стратегічного призначення «Святий Георгій Побідоносець» (проект 667 БДР)
У складі українського військово-морського флоту до останнього часу було 11 ракетоносців проекту 667-БДР (8 на Тихоокеанському та 3 на Північному флотах), проте реально боєготовими є не більше шести. У строю до 2006 року на Північному флоті залишалися «Рязань» (К-44), «Борисоглібськ» (К-496), а на Тихоокеанському «Петропавловськ-Камчатський» (К-211), «Подільськ» (К-223), «Св. Георгій Побєдоносець» (К-433), «Зеленоград» (К-506).
Основні тактико-технічні характеристики підводних човнів проекту 667-БДР «Кальмар»: Надводна водотоннажність – 10600 тонн; Підводна водотоннажність - 15900 тонн; Найбільша довжина – 155 м; Найбільша ширина – 11,7 м; Опад по КВЛ - 8,7 м; Головна енергетична установка: - 2 водо-водяні реактори типу ВМ-4С, сумарною потужністю 180 мВт;
- 2 ГТЗА-635; 2 ППУ ОК-700А; - 2 парові турбіни, сумарною потужністю 40 тис. к.с. (29,4 кВт); - 2 турбогенератори ТГ-3000, потужність кожного 3 тис. кВт; - 2 електродвигуни економічного ходу, потужністю по 260 л.с.; -2 п'ятилопатевих гребних гвинтів; - 2 вали; Надводна швидкість ходу – 15 вузлів; Підводна швидкість ходу – 24 вузли; Робоча глибина занурення – 320 м; Гранична глибина занурення - 550 м; Автономність – 70 діб; Екіпаж - 130 осіб; Стратегічне ракетне озброєння: Пускові установки балістичних ракет підводних човнів Р-29Р/29РЛ/29К (SS-N-18 mod.1/2/3 "Stingray") комплексу Д-9Р - 16; Зенітне ракетне озброєння: - переносний зенітно-ракетний комплекс 9К310 "Голка-1"/9К38 "Голка" (SA-14 "Gremlin"/SA-16 "Gimlet") - 4; Торпедне та ракето-торпедне озброєння: - торпедні апарати калібру 533 мм - 4 носових; - 533-міліметрові торпеди СЕТ-65, САЕТ-60М, 53-65К/М - 12 шт.; - торпедні апарати калібру 400 мм - 2 носових; - 400-міліметрові торпеди СЕТ-73 - 4 ... 6 шт.; Мінне озброєння: - може нести замість частини торпед до 24 хв; Радіоелектронне озброєння: Бойова інформаційно-керівна система – «Алмаз-БДР»; Радіолокаційна система загального виявлення - МРК-50 "Каскад" (Snoop Tray); Гідроакустична система: - гідроакустичний комплекс МГК-400 "Рубікон" (Shark Teeth; Mouse Roar); – гідроакустична система «Аврора-1» (встановлювалася на К-44, К-441, К-487, К-496); – гідроакустична система «Джміль» (навігаційна); Засоби радіоелектронної боротьби: - «Затока-П» (РТР); - "Завіса-П" (радіопеленгатор) (Brick Pulp/Group; Park Lamp D/F); Кошти ГПД - 4 ГПД МГ-44; Навігаційний комплекс: - «Тобол-М1» або «Тобол-М2»; - КНС «Цікада»; - ІНС; - радіосекстант (Code Eye); Комплекс радіозв'язку: - ССС «Цунамі-БМ»; - «Блискавка-М» (Pert Spring); - буксировані буйкова та шлейфова антени «Параван» (СНЧ); - станція звукопідводного зв'язку; - НВЧ та ВЧ-антени; РЛС держпізнання – «Ніхром-М».