Новини Гатчини
Афіша Кінотеатру "Пілот"
Афіша-анонси Гатчини
Найбільш читане
Інгерманландія - країна спогадів
Батьки тих, хто зібрався в ці дні в Гатчині, не одну сотню років жили в безпосередній близькості від майбутнього Санкт-Петербурга. Іжора, Іжорська земля, Водська пятина, Інгрія, Інкері, Інгерманландія - так у стародавні часи називалася широка територія, що лежить між Нарвою і Ладогою, іменована нині Ленінградською областю.
Велике переселення народів
З давніх-давен землі по берегах Фінської затоки, Неви, Ладоги заселяли фінно-угорські племена - іжора, водь, весь (вепси), корела. Вони першими стали відвойовувати ці місця у дикої природи, розорюючи землю та очищаючи її від величезних валунів, принесених льодовиком. Їх основними заняттями стали землеробство, мисливство, скотарство, риболовля. Не пізніше ніж у VI столітті сюди прийшли слов'яни – кривичі та ільменські словени. Корінне населення зустріло прибульців доброзичливо - земля ця була велика і пустельна, місця на ній вистачало всім.
У XII столітті північно-західна територія нинішньої України стала полем територіальних битв між Великим Новгородом та Швецією. Ніхто не хотів поступатися, і лише через 100 років супротивникам вдалося укласти мирний договір, за яким землі іжор, води, корів і весі відходили до Новгородської республіки. Володіння Великого Новгорода в ті часи були величезними, сягаючи Білого моря і північного Зауралля. Всі вони були розбиті на п'ять частин – п'яти, і територія нинішньої Ленінградської області увійшла до складу однієї з них – Водської або Вотської пятини. Корінні племена, що живуть тут, прийняли православну віру.
А шведи, тим часом, не вгамовувалися. Збройні сутички з ними на Північному Заході продовжувалисяаж до 1617 року, коли було прийнято черговий «мирний» договір (Столбівський світ). По ньому Швеції – на цілих 100 років – відійшла вся західна частина нинішньої Ленінградської області та Карельський перешийок. Православні корінні племена, рятуючись від утисків шведів, тікали до України. На спорожнілі землі прийшли селяни-лютерани зі східної Фінляндії та західних областей Карельського перешийка. До кінця XVII століття вони становили три чверті всього населення.
Народження нового етносу
Поступово видозмінювалася і назва цієї території. Топонім «Інкері – Інгрія» є два варіанти вимови самоназви народу іжора. У перекладі з фінно-угорських мов "інкері" означає "прекрасна земля" або "земля, обмежена куполом неба". Інкері йоки (Inkerijoki) – так звучить фінською річка Іжора. «Інкері» – так почали називати і фінів, які переселилися на цю землю після Столбовського світу і зберегли лютеранську віру.
Пізніша і найвідоміша назва – Інгерманландія – виникла в результаті синтезу фінського Inkerinmaa («іжорська земля») та шведського land («земля»). Нащадки фінів-лютеран, що переселилися сюди, стали називатися інгерманландцями. Трохи пізніше до них стали відносити і фінно-мовних іжор і вожан, що прийняли лютеранство. Згодом усі племена перемішалися: фіни, українці, водь, іжора – іди, розведи цю кров по краплях, відокремлюючи свою від чужої.
На початку XVIII століття Петро відвоював ці землі, включивши в склад величезної територією Інгерманландської губернії. У результаті фіни-переселенці набули нового громадянства – українського, зберігаючи при цьому право на євангелічно-лютеранське віросповідання. На території Інгерманландії утворилися сотні сіл з фінськими назвами, багато з якихзбереглися й донині.
У 1611 році на території Інгерманландії відкрився перший лютеранський прихід. З цього моменту почала відраховувати свою історію Євангелічно-лютеранська церква Інгрії, яка на багато століть стала духовним центром для інгерманландців. Віра стала для них запорукою освіти та збереження національної ідентичності та народних традицій. Церква об'єднувала інгерманландців у парафії, засновувала при них недільні школи, сприяла збереженню та розвитку фінської мови, несла до фінських селянських родин грамотність і культуру. До кінця XVIII століття в Інгерманландії почала складатися система шкільного навчання фінською мовою.
Учительська семінарія в Малих Ковпанах
1785 року в Малих Ковпанах відкрилася перша в Інгерманландії фінська народна школа. Сталося це за підтримки майбутнього українського імператора Павла I, який виділив кошти на її будівництво та платню вчителям. Вона розміщалася у звичайній селянській хаті, і навчання у ній було безкоштовним. Ще кілька народних шкіл виникли у парафіях інших населених пунктів. Викладачів з педагогічною освітою не вистачало, й у 1862 році поряд із ковпанською школою почали будувати семінарію з підготовки вчителів, канторів та органістів.
З 1863 по 1917 роки з Колпанської семінарії було випущено близько 230 учителів. До 1888 року в Інгерманландії працювало вже 38 фінських шкіл, у яких навчали грамоті, а й всіляко прищеплювали учням основи культури та духовного життя. На цій хвилі стали видаватися газети фінською мовою, ґрунтувалися сільські бібліотеки.
У такому вигляді Колпанська семінарія проіснувала до Жовтневої революції, після чого її історія дивним чином переплелася з історією української учительської семінарії.створеної в Гатчині у 1871 році та відомою зараз, як педагогічний коледж ім. Ушинського. Відомо, що в 1918 році, перед настанням Юденича, українську семінарію було евакуйовано до Вороніжа, а до займаної нею будівлі на Великому проспекті в'їхала Колпанська семінарія. У 1920 році її перейменували на Гатчинський фінський педагогічний технікум, також потім переведений до Ленінграда. І, навпаки, з Ленінграда до Красногвардійська перевели обласний педагогічний технікум імені М.К. Крупській.
Всі ці «рокіровки» стали провісниками подій, що найтрагічнішим чином позначилися не тільки на фінських народних школах, а й на долі всіх інгерманландців загалом.
Національна катастрофа
До революції у Санкт-Петербурзі та її околицях налічувалося до 800 фінських сіл, 32 інгерманландських громади і 300 початкових шкіл, крім Колпанської семінарії. За даними 1926 загальна чисельність інгерманландських фінів в Україні становила близько 165 тисяч осіб. 125 тисяч із них проживало в Ленінградській області, працюючи в основному в сільському господарстві. Ще близько 20 тисяч жили у Ленінграді і приблизно стільки ж – на решті території СРСР.
До 1943 Інгерманландія була практично повністю очищена від фінів та інших фінно-угорських народностей, ставши для них відтепер «країною спогадів». Ті, хто спробував повернутися на батьківщину, знайшли свої будинки зайнятими або були виселені ще в 1947 році. Зберегти рідну мову та національну самосвідомість вдалося лише небагатьом – заборона на будь-які прояви національного життя призвела до втрати інгерманландцями свого історичного коріння та майже повної їх асиміляції серед українців. В даний час у всьому світі налічується близько 80 тисяч інгерманландських фінів, приблизно 20 тисяч з нихживуть в Україні.
«Інкерін Ліітто»: охоронна грамота
Чотири дні із життя Інгерманландії
Чотириденна програма свята була надзвичайно насиченою – виставки, фестиваль документальних фільмів, концерти, наукова конференція, богослужіння. У виставковій залі бібліотеки ім. Пушкіна гостей зустрічала експозиція пересувного музею «Коринні народи Інгерманландії», яку представила науковий співробітник Музею антропології та етнографії РАН Ольга Конькова. Перед глядачами пройшла історія всіх інгерманландських народностей, втілена в яскравих образах та фарбах. Відтворено комплекти народного одягу, представлено колекцію рідкісних побутових речей та начиння XIX–XX століть. Особливу цікавість у присутніх викликали майстерно виконані жанрові лялькові сцени із життя фінно-угорських народів.
Центром експозиції стала величезна карта розселення корінних народів Петербурзької губернії, виконана у техніці клаптевого шиття. Написи на ній зроблені шрифтом, стилізованим під «талонмеркіт» – старовинні інгерманландські знаки власності, які мала свого часу кожна сім'я. До карти країни, колишньої Інгерманландією, підходили люди похилого віку і, хвилюючись, відшукували на ній знайомі назви ...
У сусідньому залі можна було переглянути експозицію, присвячену Колпанській учительській семінарії. Про неї ж, а також про історію та проблеми асиміляції інгерманландців йшлося і на науковій конференції, в якій взяли участь вчені з України, Фінляндії, Естонії. У Гатчинській музичній школі відбувся великий концерт, який завершився презентацією книги Інгерманландці. Хто є хто". У ці дні в селі Мале Замостя (Рахкола) було відкрито поклонний хрест із написом «Пам'яті втраченої Інгрии». Завершилося свято богослужінням у старовинній лютеранськійцеркви в Малих Ковпанах, розташованої нині на території заводу «Авангард», та відкриттям поряд з нею меморіальної дошки, присвяченої 150-річчю Ковпанської семінарії.
Голова «Інкерін Ліітто» А.І. Кір'янен Зам. голови "Інкерін Ліітто" В.А. Остонен