Олеський замок
Олеський замок
Олеський замок (укр. Олеський замок, польськ. Zаmek w Olеsku) — пам'ятка архітектури XIV—XVII століть, розташована біля селища Олеско Буського району Львівської області (Україна), найстаріший замок на території Західної України.
Дорога до замку
Замок виник на високому пагорбі у селищі Олеско понад шість століть тому. Сталося це у важкий період розпаду Київської Русі на удільні князівства та захоплення її території зовнішніми ворогами. 1223 року військо Чингісхана розгромило об'єднані українські дружини на річці Калці.
Ця подія символізувала завершення періоду могутності Київської держави. У 1241 році загони Батия знищили місто Плісненськ, що за 10 кілометрів від Олеско. Ймовірно, саме плісненські втікачі й заклали на піднесенні серед мочарів городище, на місці якого згодом з'явилася фортеця. Слідом за татаро-монголами на українські (українські) землі прийшли інші загарбники: литовці, угорці, поляки. У середині XIV століття литовські феодали захопили чернігово-сіверські землі, Київщину, частину Поділля та Волині.
Під владу Польщі потрапили Галичина та Західна Волинь, Буковина відійшла до Молдавського князівства, а Закарпаття захопили угорці. Саме в цей час тяжких для українців (русичів) випробувань на кордоні Литви та Польщі з'явився Олеський замок.
Перша письмова згадка про Олеський замок датується 1327 роком, коли він перейшов у володіння Юрія – сина мазовецького князя Тройдена та української князівни Марії.
Юрія запросили бояри на галицько-волинський княжий престол після того, як погас рід Романовичів. Ця дата дозволяє припустити, що замок збудував один із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича –Андрій чи Лев.
Олеський замок на заході сонця
Піднесення, на якому збудували замок, було основою зміцнення. Нижче, по схилу гори, кільцем проходив вал із частоколом, а далі – ще одна лінія оборони – вал із водяним ровом. Пагорб оточувала заболочена непрохідна рівнинна територія.
Олеський замок, внутрішній двір
На вершині пагорба була побудована фортечна, овальна у плані стіна, близько 130 метрів по периметру. Становище замку на кордоні Литви та Польщі зумовило постійну боротьбу за нього та часті зміни власників.
Олеський замок, внутрішній двір
З 1340 володарем Олеської фортеці став литовський князь Любарт, а в 1366 її відвоював польський король Казимир Великий. Згодом Казимира на польському королівському престолі поміняв Людовік, який водночас був угорським королем. Людовік передав Олеський замок у власність Опольському князю Владиславу – останньому князеві Галичини.
Владислав Опольський проводив політику католізації галицьких земель. Він домагався від Риму права створення окремої галицької митрополії, але, зрозумівши безперспективність своїх планів, в 1375 року передав Олеський замок, разом із Рогатином і Тустанню, у власність галицькому єпископу. Це викликало протест українського населення.
Вибухнув бунт і замок на два роки (до 1377) перейшов до рук повстанців. Король, приборкавши повстання, розмістив у замку угорський гарнізон, який мав охороняти навколишні землі від зазіхань литовців.
Литовський князь Любарт не втрачав надії повернути собі Олеско, його загони часто перевіряли міцність замкових стін та рівень готовності гарнізонних солдатів. Угорцям це дуже не подобалося, тому відразу після смерті Людовіка, 1382 рокуза викуп вони віддали замок литовцям.
А з кінця XIV століття Олеський замок належав Свидригайлові. Декілька десятиліть вів боротьбу Свидригайло з Вітовтом за те, щоб не приєднувати галицько-волинські землі (в межах яких знаходився і Олеський замок) до Польщі. Свидригайло цього терпіти не схотів – почалася війна між Литвою та Польщею.
Олеський замок під час цих бурхливих подій залишався прикордонним форпостом Свидригайлом. Майже півстоліття він був неприступним для польських магнатів.
Так упала остання українська фортеця на галицьких землях. Почалися жорстокі утиски населення. Як символ насадження католицької релігії наприкінці XV століття в Олеську звели костел… Після смерті Яна з Сенна, Олесько разом із замком перейшло до його сина – Петра, після нього отримали у спадок по половині дві дочки, а з їхніми чоловіками замок перейшов до родин Кам'янецьких та Гербуртів.
Олеський замок, герб замку
Друга половина XV – перша половина XVI століть відбилися постійними набігами татарських орд на українські (зокрема і галицькі) землі. У 1442 і 1453 роках Олеський замок відбивав напади, але в 1512 не витримав облоги і був зруйнований. Його відбудували, але простояв він недовго - до 1519, коли татари знову з'явилися на олеських землях.
Макет Олеського замку
У середині XVI століття татарські набіги припинилися – життя в Олеську та окрузі дещо стабілізувалося. Почалася добудова та зміцнення Олеського замку. Усередині стін, у східній частині, збудували двоповерхове приміщення (до наших днів збереглися готичні портали та обрамлення вікон) та каплицю, у південно-східній – вежі, посередині дитинця – колодці.
Кімнати Олеського замку
З розвитком вогнепальноїЗброя змінила характер укріплень. Кошти оборони винесли за стіни, удосконалили вали, у системі яких було зведено бастіонні споруди. Замкові приміщення розширилися та набули житлового характеру (раніше в межах фортеці люди жили лише під час облог) та стали переважно двоповерховими. Внутрішній простір дитинця значно зменшився.
У другій половині XVI століття ожили торгові шляхи, що проходили Олеськом. Місто почало брати мито з чумаків, які везли сіль із Долини на Волинь. Виникли ремісничі цехи. У 1605 році Олеський замок з усіма навколишніми землями та маєтками перейшов до рук великого українського магната Івана Даниловича.
То справді був типовий представник феодальної верхівки. За посаг своєї першої дружини Катерини Красицької він вирішив перебудувати Олеський замок – середньовічну фортецю перетворити на ренесансний палац. Невідомий архітектор (швидше за все італієць Галеаццо Аппіані), який керував роботами у замку, виконав поставлене завдання.
Олеський замок. Музей
У плані залишилися переважно ті самі приміщення, але були прикрашені площі стін та веж. Для об'єднання будівель, що примикали до оборонних стін, збудували відкриті галереї у вигляді ордерних аркад. Вікна других поверхів одержали кам'яне обрамлення, а двері – портали. Над воротами та в порталах були розміщені герби власників замку.
1648 року війська Богдана Хмельницького звільнили Олесько від поляків, але ненадовго. Не минуло й року, як Конецпольський знову повернувся до замку. Його прагнення жити на широку ногу спричинило поділ маєтку між 17 кредиторами. У 1681 році Ян Собеський, на той час уже король, виплатив борги Конецпольського і став власником Олеського замку. За три роки (з 1684 до 1687) вінвідремонтував його і зробив своїм "камерним" замком ("віллою"). У замку збудували господарські приміщення та відновили закладений попередніми власниками парк.
1707 року під час військового союзу Петра І з поляками до замку прийшли українські війська, які пробули в ньому п'ять років, а 1716 року король передав його своєму синові Якубу. Якуб Собеський не пробувши власником Олеського замку та трьох років, продав його Станіславу Жевуському. Син Станіслава Жевуського, воєвода волинський Северин щедро прикрасив інтер'єри замку та перетворив споруду на розкішний палац.
XVIII століття стало періодом значних змін у замку. Велику роль зміні інтер'єрів зіграв французький скульптор Леблан. У замку з'явилися нові каміни та печі, стіни були вкриті ліпниною, монументальними розписами та штучним мармуром. Кімнати, залежно від призначення, отримали назви: "портретна", "європейська", "віденська", "дзеркальна" та ін. Після смерті Северина Жевуського Олеськом спочатку володів його брат Вацлав.
Саме цей магнат розпочав період занепаду замку. Він розорив замок, вивіз усі цінності у Підгірці та пустив його “з молотка”. 1796 року замок перейшов у власність до Олександра Зелинського, а трохи пізніше до родини Літинських. На початку ХІХ століття провели реконструкцію лівої частини замку. Тоді знесли завершення великої вежі і висота будівлі вирівнялася. Після цієї реконструкції розпочався період повільної, але впевненої руйнації будівлі.
На кінець ХІХ століття Олеський замок перетворився на руїни. У 1882 році Олеську фортецю викупила держава Польщі. Існували різні думки щодо його використання: передати монастирю, зробити музеєм Яна Собеського, перетворити на інтернат для студентів учительської семінарії. Але, з різних причин замок так і не відреставрували,довгий час він стояв напівзруйнований, а до 1939 тут була сільськогосподарська жіноча школа.
За радянських часів замок відреставрували. У ньому було створено музей-заповідник “Олеський замок” та відділ Львівської картинної галереї. У галереї зібрано понад п'ятсот творів живопису, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва Західної України X-XVIII століть. Зараз у замку відкрито ресторан “Гридниця”, який сприяє роботам із підтримки нормального стану замку.
Поруч із замком збереглися споруди монастиря капуцинів, який збудовано або в 1737 році за проектом архітектора Мартина Добравського. Це класичний бароковий комплекс будівель, композиційним ядром якого є костел. З півдня до нього примикає корпус монастиря з келіями на першому та другому поверхах та замкнутим внутрішнім двором. Монастирський двір оточений стіною триметрової висоти.
Олеський замок. Вид з пташиного польоту
На подвір'ї монастиря розбито парк. Його територію поділяють доріжки, що йдуть осі монастиря. Є ставок, місці якого в минулі часи був кріпосний рів. Збереглися кілька надгробків та старовинні скульптури. Кілька років тому тут проходив конкурс сучасної скульптури – частина експонатів робіт залишилася у парку та тішать око відвідувачів.