Подвиг Івановича
У невеликому селі Курейне під Челябінськом сталася трагедія: троє малюків п'яти, шести і семи років пішли прогулятися крижаною кіркою, що днями затягла місцеве озеро. Діти сміялися і бризкалися мокрим снігом, але раптом почали йти під лід.
Випадково їх у вікно помітили місцеві мешканки, котрі підняли на ноги всю округу. Витягували з води малюків самі жителі села: спецслужби, які прибули на місце НП, розсіяно тупцювали не березі, не маючи при собі навіть човни та мотузки, і підбадьорювали намагаються пробратися до дітей місцевих мужиків.
Дітей доправили до найближчої лікарні — до села Міаське. На думку очевидців, дорога завдовжки всього вісім кілометрів, що відокремлює Курейне від райцентру, коштувала життя п'ятирічному Вадику. Наймолодшого хлопчика, що тонув, врятувати не вдалося. Швидка буквально повзла по півметровій сльоті, що всмоктує колеса машини, як болотяна тин. Двоє інших дітей прибули до лікарні у важкому стані, з ознаками обмороження та втоплення, але, на щастя, прийшли до тями після реанімації.
«Наш представник влади»
«Це в місті у вас депутати в костюмах ходять та далі кабінетів своїх носа не пхають, — єдина жителька села, що зустрілася, в жахливій депресії: днями поховали п'ятирічного малюка, який потонув на першому льоду. — А наш Іванович хоч і депутат, а треба ще й справи робити. Він сторожем взагалі працює. Того дня спав саме зі зміни, добре хоч добулися його, першим дістав малюків із води. Наш представник влади виявився швидшим за всіх МНС разом узятих. Невідомо ще, якби не він, може, і Ксюшку з Микиткою не врятували б».
Діти пішли під воду, рятуючи один одного
Морознимсонячним днем малюки — брат і сестра Ксенія та Микита шести та семи років разом з другом, що приїхали в гості до бабусі з Челябінська, 5-річного Вадима, — вирушили гуляти на озеро. Мати старших дітей та бабусю Вадика ніхто в селі не звинувачує в тому, що не доглядали: у Курейному немає дитсадка, жінки тягнуться щосили, щоб якось прогодувати та одягнути малюків, працюють день і ніч, залишаючи їх під наглядом сусідів, а то й зовсім без нього. Школи в селі також немає, навколишні дітлахи возять автобусом у Міаське — часто, коли автобус може до Курейного доїхати. Трапляється таке не завжди: народ каже, раніше інше ДРСУ дороги чистило, якось можна було навесні та восени проїхати, зараз шляховики зовсім нічого не роблять, тому й автобуси сюди не доїжджають. Якщо немає машини, пиши пропало, зітхають мужики, та й на машині не щодня проїдеш.
Пинаючи лід і ковзаючи поверхнею, діти відійшли на двісті метрів від берега. Першим під воду пішов молодший. Микита одразу поліз у лунку за Вадиком і провалився слідом за ним. Ксюшка, не роздумуючи, простягла братові руку і опинилася в крижаній воді. Малята відразу не пішли на дно тільки через свої стьобані синтепонові куртки: вони надулися і зіграли роль рятувального жилета.
Чоловіки проти МНС
Потопаючих дітей на озері випадково побачила у вікно свого будинку Наталія Андрєєва. Жінка закричала синові, щоб біг рятувати дітей, а сама полетіла до будинку Олексія М'якотіна: вона знала, що у місцевого депутата є рибальський човен. Розбудивши чоловіка, який спав після нічної зміни, Наталя кричала: «Діти тонуть, Льоша, син поповз до них. А що він може з голими руками?
«Я схопив свій алюмінієвий човен, — розповідає Олексій Іванович. — Спираюся на неї, обережно повзу по кромці льоду. Дивлюся, поруч дереться синНаташин, Андрій Андрєєв. Я йому махнув, щоб на берег повз, руки в кров подряпав, а як він допоможе, без човна. До ополонки підібрався, почув, старші діти ще щось пищали, стогнали, молодший хлопчик лежав нерухомо. Я його схопив, на грудну клітку натиснув, з нього щось вилилося. Потім тих двох дітей склав у човен. Оглядаюся, дивлюся — повний берег народу, всі спецслужби приїхали — рятувальники, МНС, пожежники, швидка, а ніякого толку. Ну звідки допомога чекати? У них ніяких спецзасобів, ні човна, нічого — як вони заберуть дітей у мене?»
48-річний чоловік застогнав від безсилля та жаху. Діти промокли наскрізь, на очах їм ставало гірше, йшла піна з рота, тіло кочніло і біліло. М'якотін розумів, що його півтораметровий човен не зможе пробити товщу льоду та вивезти малюків на берег. Якщо намагатися пробиратися тонким човном до берега через брили, використовуючи його, як льодоруб, пройде не одну годину.
«Я на таких нервах був, раптом чую – мотор заводиться, – М'якотін мимоволі стискає кулаки. — Ну, гадаю, слава Богу».
На щастя, у селі гостював челябінецьСергій Щепетєв. Його катер був законсервований на зиму, мотор чоловік зняв та кинув у сарай. Коли до нього примчали сусідки з криками «Допоможи!», Щепетєв спішно почав збирати свій залізний човен. Підвісив двигун, а він не заводиться. Рятувальники, каже чоловік, криками квапили його. Вони не мали ніяких спецзасобів, які б допомогти врятувати дітей. Коли катер завівся, рятівник стрибнув до нього в човен, разом вони домчали до М'якотіна, переклали дітей і віддали їх швидкій на березі.
Дорога життя
«М'якотин у нас депутат Козиревського сільського поселення, член комісії з місцевого самоврядування та депутатської етики, — місцеві мужики матерять ці модніслова, на чому світ стоїть. - Яка нафіг етика? Скільки пам'ятаємо, він за дороги нормальні бореться. Щоб відремонтували нам дорогу життя – від Курейного до Міаського. Адже тут не тільки в школі справа, швидка не проїде. Поки що їде з райцентру — хворий ризикує не дочекатися».
Місцеві жителі впевнені: якби швидка змогла домчати дітей до лікарні швидше, Вадика можна було б урятувати. А так він вступив до відділення у стані клінічної смерті. Двоє старших дітей, сільські, виявилися сильнішими за міського гостя. Брат із сестрою вижили. Наразі їх перевели до обласної лікарні. Стан дітей стабільний, кажуть лікарі, до них поки що не пускають – бояться ускладнень від крижаної води. Але ясно одне: Микита та Ксенія житимуть.