Повернення Борис Животовський, дослідник апоптозу
Тиждень:Ви досліджуєте проблему програмованої клітинної смерті – що це таке, двома словами?
Н:Але ви шукали визнання за кордоном?
Н:Умови роботи відрізнялися від наших?
Животовський:Обладнання приблизно те саме, але інфраструктура – зовсім інша. Замовлений реактив можна отримати назавтра. Розкішна бібліотека. Каролінський інститут взагалі визначний заклад: тут знаходиться комітет, який присуджує Нобелівську премію з фізіології чи медицини.
Н:На якому рівні знаходиться сучасна українська наука, на вашу думку?
Животовський:Хіба нас запрошували б за кордон, якби в Україні були погані вчені? Інша річ, що в сучасній українській науці є «стара гвардія», яка має найглибші фундаментальні знання, але не має можливості навчити молодь сучасним методам досліджень. На жаль, прошарок 40-50-річних, які мають прикладні навички, в Україні дуже малий, і саме їхні лабораторії працюють найбільш успішно. Наприклад, групи професорів Лук'янова та Недоспасова публікують роботи у найкращих світових журналах. Інша проблема – відсутність інфраструктури та божевільна бюрократія.
Н:Вас надихає ідея відродження науки за рахунок припливу «свіжої крові» з-за кордону?
Животовський:Спочатку я ставився до неї досить скептично. Але потім дізнався, що оцінюватиме конкурс комісія міжнародних експертів, і повірив, що все серйозно.
Н:Чим ви займатиметеся в МДУ?
Животовський:Я планую розділити дослідження на дві частини. Перша - фундаментальне дослідження механізмів загибелі клітин на кшталт апоптозу та аутофагії. Друга – використання здобутих знаньдля боротьби із захворюваннями, зокрема раком. Адже одна з причин виникнення раку – порушення механізму загибелі клітин, вони починають безконтрольно розмножуватися, накопичуються в організмі та перероджуються у пухлинні.
Н:Чого чекаєте від повернення на батьківщину?
Животовський:Кидати свій відділ у Каролінському інституті і остаточно повертатися я не планую. Згідно з контрактом – який, як відомо, ще не підписано, – я маю перебувати в Україні не менше чотирьох місяців на рік. Поки не буде закуплено обладнання в Москві і лабораторія не почне працювати, я планую проводити частину досліджень у Швеції. Запрошу туди молодих українських учених, щоб навчалися, набиралися досвіду, але не знаю, чи це піде хоча б частково за рахунок тих «чотирьох місяців». Як я житиму в Москві – невідомо, жодних розмов про надання житла в рамках гранту не було. Поки що, у коротких поїздках, зупиняюся у готелі. Але жити в московських готелях – це ніякого гранту не вистачить! Чесно кажучи, то роботу в Москві розглядаю як новий цікавий виклик долі.