Православ’я Добропілля - Житіє блаженної стариці Євдокії Чудинівської
Додано Середа, 20 Березень 2013. Опубліковано в Сучасні подвижники
Блаженна Євдокія народилася в бідній селянській родині Маханькових в 1870 році в селі Могильна Оренбурзької губернії (Челябінської обл.).
Тихон і Дарія Маханькові мали четверо дітей. Дитинство Дуні було безтурботним, але лише до смерті її матері – до першої земної скорботи семирічної юнака. У такому ніжному віці Дунюшка відчула сирітство і усвідомила, що ніщо не прив'язує її до землі. Вона дала її зберегти дівство заради Бога. Настав час випити чашу страждань, і Дуня покірно прийняла її з Божих рук.
Батько одружився вдруге. Мачуха не злюбила Євдокію, часто скаржилося чоловікові, що вона ображає її дочок, а він, не розібравшись, карав дочку. Якось Дуня гралася з доньками мачухи, і дівчатка не поділили сухариків. Одна з них голосно заплакала, а мачуха сказала батькові: «Дуняшка знову ображає моїх діток». Батько взяв хмиз, вивів Дуню і до крові схлестав її. До того ж на неї напала бадлива телиця і почала катати рогами по двору. Не пам'ятаючи себе, Дуня дісталася до хати хресної, і та цілий тиждень лікувала дівчинку від переляку та побоїв.
Дуню змушували збирати милостиню, потім батько відправив її до сусіднього села Ячменка, де їй довелося працювати нянькою. Щонеділі дівчинка приходила додому. Дуні так хотілося принести молодшим братикам гостинці, якось вона не втрималася, і взяла без дозволу у господарів три шматочки цукру. Пізніше блаженної Євдокії буде відкрито, що навіть за цей малий гріх затримують на поневіряннях на півтори години за крадіжку.
Одного разу, коли Дуня недільним вечором поверталася до села Ячменка (їй треба було пройти кілька кілометрів лісом) на неї напав розбійник, іпотяг у хащі, в лісову хатинку. Розбійник оголосив зляканій дівчинці, що йому потрібна господиня, яка б готувала йому їжу, прала, прибирала будинок, і додав: "А коли підростеш, станеш мені дружиною".
Дівчинка щодня зі сльозами молилася, просила святителя Миколая допомогти їй тікати. Якось розбійник перед тим, як надовго піти, прив'язав її до дерева так, що вона не могла поворухнутися, і повісив перед нею шматок хліба. Комарі та оводи впивались у тіло, а вона не могла їх відігнати. Коли до страждальниці наблизився вовк, їй здалося, що він намагався перегризти мотузку, проте йому це не вдалося, він перегриз дівчинці пальчик і, почувши гучний плач, втік.
Розбійник повернувся лише за кілька днів, відв'язавши полонянку, вніс у хатинку. Щоб привести Євдокію до тями, йому довелося кілька днів вливати їй у рот молоко. Коли Євдокія одужала, вона знову почала гаряче молитися, просити свт. Миколи і святого праведного Симеона Верхотурського допомогти їй звільнитися: "Дідусю Микола Угодник, допоможи, дідусю Симеон, звільни, а я до вас потім на могилку схожу".
Незабаром після того, як Євдокія дала обітницю, їй дивом вдалося врятуватися. (Згодом вона виконала обіцянку). В останні роки життя стариця Євдокія говорила духовним дітям, що ворогів треба прощати, розповідала, що молилася за розбійника, бо він зберіг її дівоцтво.
Коли Дуня повернулася додому, батьки насилу впізнали її. На розбійника була влаштована облава, його схопили і хотіли страчувати, але Дуня вибачила кривдника.
Багато чого довелося пережити подвижниці, одного разу, коли вона збирала ягоди, її викрали два киргизи. Так як молодиця стала пручатися, її зв'язали, і тягли по землі (кінець мотузки один з вершників тримав у руці). Коли один із місцевих жителів кинувся в погоню, вониопустили край мотузки. Дуню впізнали лише по відкушеному пальчику, так вона була понівечена. І знову Дуня прощає своїх кривдників та просить за них. Рани, отримані дівчинкою, хворіли потім довгі роки.
Трохи дівчинка підросла, її почали посилати на важку роботу - смикати льон. Вона працювала там цілими днями, гноилися рани, хворіли спина і руки, а Дунюшка продовжувала свою працю і молилася Пречистій Діві. Таке терпіння та смирення не залишилося без нагороди. Бачить Дуня жінку світлу та лагідну, краси неземної. «Бог на допомогу, голубко рідна, дай я посмикаю льон з тобою». "Хто ти?" – тихо спитала дівчинка. Жінка ніжно обійняла її «Я твоя небесна мати. З цього дня ти не будеш сиротою, я буду твоєю заступницею». І своїми гарними руками вона почала смикати льон. Дивись, а смужки як не бувало! Дунюшка опустилася навколішки, цілувала руки жінці і плакала, а та схилилася до дівчинки, говорячи: «Не плач, заспокойся, рідна! Найчастіше Бога моли. Ще багато випробувань тобі належить, але ти віруй, терпи та люби!»
Після того, що трапилося, Дуня довго не могла самостійно приймати їжу, руки і ноги не слухалися, рота було перекошено, рани довго не гоилися. Її дала притулок вдова, просфорниця.
Коли вдова померла, Дунюшку взяли до себе дідусь із бабусею. Якось вона понесла їм їжу в поле, де вони працювали, і по дорозі зустріла корову, на рогах якої були ікона Божої Матері "Знамення" та булка хліба із сіллю. Несподівано Дуня почула: "Я твоя небесна мати". У булці вона знайшла просфору. (Вона зберігала її все життя, тепер ікона знаходиться у храмі Димитрія Солунського у Троїцьку.)
Переказ розповідає про зустріч Дуні з Божою Матір'ю, яка передбачила, що скоро храми розорятимуть, з ікон робитимуть кришки, стільниці, двері.
Багато випробувань довелося пережити Дунюшці засвоє життя. Одного разу її обмовили, що вона ввела в гріх самітника, який оселився поряд з їхнім селом (поряд із селом жила пустельниця, що ховалася від світу в чоловічому одязі, Дунюшка часто відвідувала її). Дівчину на морозі катували, виливши на неї 40 цебер води, - домагалися зізнання. Але вона просила відпустити її, присягаючись, що невинна. Одна з мешканок села зловтішалася при цьому, заявила: "Ось моя дочка стоїть - нехай на місці помре, якщо це неправда!"
Дунюшку внесли в будинок, вона поступово відтала і сказала тільки: «Слава Богу! Мати Божа весь цей час допомагала мені». Після цього випадку село стали називати Чудиново – від слова «чудо». Путівник дізнався про біду і прийшов, відкрився людям. Тут і виявилося, що самітник той – жінка. Майже в ті ж дні захворіла дочка тієї злісної жінки, почала мерзнути і невдовзі померла. Мати її потім все життя просила вибачення у Дунюшки, а та їй відповідала: «Господь все бачить, у Нього проси».
Чекало на Дунюшку ще одне випробування – смертю. Напередодні весняного дня Святителя Миколая вона поспішала прибрати своє подвір'я та хату і раптом почула голос, який її назвав. У дверях стояв мандрівник. Пройшов у світлицю, запалив лампадку. Євдокія в розгубленості пройшла за ним, подала милостиню – полотно, єдине багатство, що дісталося від матері. Мандрівник узяв полотно і розстелив його на столі: «Піди сюди, раба Господнього. Молись і ляж, твоя година настала! Земні страждання твої закінчені. Господь мене послав за тобою». З тугою та сльозами прочитала дівчина молитву і лягла на стіл. А мандрівник засяяв неземним світлом і вона зрозуміла, що це сам Святитель Миколай. Селяни здивувалися, як сирітка померла відразу. На третій день почали відспівувати, і перед закінченням відспівування Євдокія раптом ожила. Усі злякалися, кинулися тікати. Першим прийшов до тями священик і сказав:«Завжди благословляюче Господа співаємо Воскресіння Його: се нас звів Ти від брами смертних, смерть зруйнувавши. Тому сказано: «Устань, сплячий, воскресни з мертвих і освяти тебе Христос, даруй нам велику милість» (Еф. 5, 14) потім наказав розв'язати Дунюшці руки. У руках у неї виявився букет райських квітів, який Дунюшка віддала матінці Ірині, що підійшла розв'язати їй руки. Потім блаженна багато розповідала про світ інший, про райські обителі, про пекельні муки, про поневіряння.
Після цього Євдокія придбала дар зцілень, дар молитви про прощення грішників, їй було відкрито потойбічну долю людини, отримала і дар прозорливості.
Блаженна любила паломництво: вона побувала в Єрусалимі, біля гробу Господнього, і біля мощів святителя Миколая, у Верхотур'ї та багатьох монастирях. Потім довгі роки жила у селі Чудинове. До неї йшли зі своїми скорботами, смутками, образами. Одні з вірою, інші з хитрістю, зневірою.
Перед Першою світовою війною вона побувала у Сарові біля мощей преподобного Серафима Саровського. Тоді на 70-річчя від дня смерті Преподобного приїжджав цар Микола II із сім'єю. Після служби відбувся поминальний обід. Коли цар став сідати за стіл, до нього підійшли Дунюшка та Паша Саровська, щоб подарувати вишиті рушники та серветки.
Цар підвівся, і стілець під ним упав. Він пожартував: мовляв, не престолу ж втратив. А Дунюшка йому каже: "Так, Государю. Час уже близько. Готуйся, батюшка, до великих мук".
У 1922 році за викриття влади у закритті та руйнуванні храмів прозорливу посадили до пермської в'язниці. Пізніше перевели до психіатричної лікарні, визнали душевнохворою та випустили з відповідними документами. Вона побувала у в'язниці ще 1939 року.
У книзі "Сказання про Євдокію Чудинівську" наведено численні свідчення прозорливостіблаженної стариці, яку віруючі дуже шанували, наведемо лише кілька свідчень:
Сім'я Хорошилових була знайома з Дунюшкою. На початку 1933 року блаженна Дунюшка приїхала в гості до родини Хорошилових. Дунюшка попросила у господаря мотузку, обхопила нею кілька чоловік і витягла їх у двір, потім за браму. Потім почала викидати ліжко, посуд, інші речі. Ті, хто сидів, засміялися: "Що це з нею?" Вона відповіла: "Скоро заплакаєте". Швидко зібралася і пішла, сказавши: "Тут мені більше нічого робити". Незабаром багатьох розкуркуляли, викинули з будинків, у тому числі й родину Хорошилових.
Віра Іванова з Троїцька згадувала, як блаженна сказала: "Напишіть братові, щоб кинув палити". Її брат Веніамін був на фронті (до цього він не курив). У листі йому розповіли про пораду Дунюшки, він відповів: "Звідки ви дізналися, що я курю?"
В. Шнуряєва з Еткульського району згадувала, під час війни прийшла їй похоронка на чоловіка, вона розплакалася. Несподівано в будинок зайшла блаженна Дунюшка і втішила її: "Не плачте, ваш чоловік прийде живим, тільки пораненим і на одне око бачитиме". З фронту чоловік справді повернувся живий і без жодного ока.
У Любові Балабанової виявили каміння у жовчному міхурі, після УЗД призначили день операції. Перш ніж лягати до лікарні, Любов вирушила до села Чудинове на могилку блаженної стариці. Коли повернулася, знову зробила УЗД – "камені зникли", операція не знадобилася.
Паломники розповідають, що сліпа від народження дівчинка почала бачити, але не очима, а якимось іншим способом після того, як торкнулася зображення Дунюшки. Вона так правильно описала словами портрет блаженної, який їй дали, що всі здивувалися.
Валентина Конькова з Челябінська розповіла, що з 1982 року у неї були різкі головні болі, нервові тапсихічні зриви. До яких тільки лікарів не зверталася. Але варто їй тільки відвідати могилу Євдокії Чудиновської, як вона знову могла жити, працювати.
Наразі у Челябінській єпархії працює комісія зі збору та підготовки матеріалів для канонізації Євдокії Чудиновської як місцевошанованої святої, йде уточнення її біографії.
Блаженна Євдокія, моли Бога за нас!
За матеріалами книги "Православні стариці ХХ століття"
Могила Євдокії МАХАНЬКОВОЇ (ЧУДИНІВСЬКОЇ)
Підготувала матеріал р.Б.Надія (Веркіна)
Молитва до святої угодниці Божої блаженної Євдокії Чудинівської
О, свята й достойна угодниця Божа Євдокія, працею і хворобами багатьма Богові догодила, молитвами і чеснотами Ім'я Його на землі прославила! Молимо ти ми нині, родичі твої сущі: виступай у Владики довготерпеливого Всемилостивого Господа нашого Ісуса Христа всім вся до спасіння корисна, народам вітчизни нашого світ і до пізнання Бога істинного розум світлий, землі росіян від нашестя і настання любов мати, хворим на зцілення, полоненим визволення, від гладу і землі трясіння збереження, усім же нам один до одного любов, яка не маємо тільки, але й справою християни з'явимося, і в світі доброчесне в кожному поживі.
О, молитовниці наша тепла, блаженна Євдокіє! Ти на землі живі нікого не зненавиділа, але й до ворогів своїх милостива була вона, нині в Царстві Батька нашого на небесі оселяються і невимовні любові і благодаті Його насолоджуючись, не забудь нас, убогих і немічних, твоє! Ще мало і загинемо до кінця, злим звичаєм як ланцюгами міцними окуваннясуще, і від вселукавого ворога аки приставника лютого холодило. Цього ради призи милостиво, і бідами вмістом нам руку допомоги простри. На кожен день думка добра добро творити влагай в серця наші. Навчи нас молитві теплої серцевої, терпіння без нарікання і смирення нелицемірного. Більше ж даруй нам любов істинну християнську, та її керуючими, вся заповіді Христові легше виконувати навикнемо, і в Ньому всі будемо єдино, і невечірнього дня Царства Його досягнемо, у веселі душі Святого Святого й прославляючи Отця і Сина Бога на віки віків. Амінь.