Прогулянки занедбаними особняками Санкт-Петербурга, Санкт-Петербург Центр
У багатому на легенди фольклорі Санкт-Петербурга багато оповідань про привидів, що населяють палаци або з'являються на вулицях і площах Північної столиці. Є в місті на Неві і цілком реальні будинки-примари, що зберегли колишню велич, але покинуті особняки, які живуть своїм загадковим життям і зберігають таємниці минулих епох.
Здавалося б, дивно, що в такому вишукано красивому місті існують будинки, що колись вражають своєю пишнотою, які не зносять і не реставрують. Вони просто тихо вмирають своєю смертю. І ніде так не відчувається, що життя минуще, а минуле лише руїни і уламки епохи, що пішла в небуття, як у цих будинках-привидах. Прогулянка занедбаними особняками Санкт-Петербурга дає можливість відчути дивну і похмуру красу - красу забуття.
Особняк Штигліця
Вдома чимось схожі на людей, їхні долі також переплітаються з долями країни, у їхньому житті трапляються радісні та трагічні моменти, буває, вони занепадають, але потім нерідко відроджуються до нового життя.
На Англійській набережній багато чудових особняків та палаців. Донедавна майже зовсім занедбані, вони зараз активно реставруються та облагороджуються орендарями та новими господарями. І один із них, поки ще особливий, що порожній, Штиглиця чекає на своїх реставраторів.
Сімейство банкірів Штигліців мало ділянку на Англійській набережній з початку XIX століття, з часів засновника династії – барона Людвіга Івановича фон Штігліца. Його син Олександр у 50-х роках XIX століття придбав два сусідні будинки та замовив архітектору Олександру Івановичу Кракау проект нового особняка.
Побудований 1861 року будинок більше нагадував палац. Його різьбленому, ошатному фасаду цілкомвідповідало чудове внутрішнє оздоблення з безліччю картин та скульптур. Інтер'єри особняка настільки сподобалися барону, що він навіть запросив з Італії живописця Луїджі Премацці, який відобразив їх на акварелях. Альбом з малюнками художника зберігається в Ермітажі, і ми маємо можливість побачити цю пишність.
Свою первозданність інтер'єри особняка втратили задовго до революції та її націоналізації. У 1884 році прийомна дочка Олександра Людвіговича Штигліця продала будинок великому князю Павлу Олександровичу – молодшому синові Олександра ІІ. Він і наказав ґрунтовно переробити інтер'єри. Хоча, звичайно, багато збереглося і до сьогодні, наприклад, мармурове оздоблення білої вітальні та танцювального залу, дерев'яне різьблення та дубові панелі бібліотеки, каміни та підтримуючі склепіння залу каріатиди. Про це можна судити, порівнюючи оздоблення кімнат та залів з акварелями Премацці.
У 1918 році великий князь був розстріляний, а особняк націоналізований, тут розташовувалися різні організації, які, до речі, досить дбайливо ставилися до внутрішнього оздоблення. Потім будинок довго був порожнім, а в 2011 році був переданий Санкт-Петербурзькому державному університету.
Адреса: Англійська набережна, будинок 68
Особняк Брусниці
Кам'яну будівлю на перетині Кожевенної та Косої ліній, побудовану ще наприкінці XVIII століття, придбав власник шкіряного заводу Микола Брусніцин та замовив архітектору Олександру Степановичу Андрєєву проект його реконструкції. Будинок був майже повністю перебудований, «підріс» на поверх, а за синів промисловця обзавівся ще й зимовим садом.
Для оздоблення фасадів та інтер'єрів особняку не шкодували грошей, і поступово будинок набув незвичайного еклектичного вигляду, в якому були різноманітні стилі: віднеовізантійського та готичного до мавританського та псевдоукраїнського.
В даний час в особняку частково збереглися старовинні інтер'єри, які дозволяють судити про розкіш оздоблення. Позолочена ліпнина стель, дерев'яні стінні панелі ручної роботи, майстерно виконані каміни дають уявлення про колишню пишність.
Однак популярність особняка Брусніцин пов'язана не з архітектурними та інтер'єрними вишукуваннями, а з легендою про дивне і страшне дзеркало, яке, якщо вірити міському фольклору, належало самому графу Дракулі.
Старовинне дзеркало, привезене Миколою Брусніцин з Італії, стало джерелом сімейного прокляття. Багато близьких родичів промисловця хворіли і вмирали, не доживши до старості, а коли раптово померла внучка Брусніцина, дзеркало взагалі замкнули в коморі.
Після революції в особняку розташувалося керування заводом, і гарний елемент інтер'єру повернули до кабінету директора. Але неприємності тривали, люди, які дивилися в дзеркало, скаржилися на погане самопочуття, а коли таємниче зник заступник директора і один із робітників, кабінет забили, а управління перевели в іншу будівлю. Куди зникло потім дзеркало невідомо.
Легенда, звичайно, цікава, але дивна та нелогічна. Як дзеркало волоського графа опинилося в Італії? І взагалі, навіщо Дракулі дзеркало, якщо він вампір і в дзеркалах все одно не відбивається?
Садиба Демидових
У XVIII століття серед петербурзької знаті було модно споруджувати звані міські садиби. Вони розташовувалися в місті, але були аналогом сільського будинку, оточеного господарськими спорудами і парком або садом.
Найстарішою із збережених до наших днів є садиба Демидових – видатнихукраїнських промисловців, "господарів Уралу". В даний час красивий особняк, що порожній, з яблуневим садом знаходиться в самому центрі міста недалеко від Ісаакіївської площі, в провулку Гривцова, 1. Але сама будівля і сад надійно приховані навколишніми будинками, і побачити їх випадково непросто.
Садибу збудував онук засновника династії Микити Демидова Григорій Акінфійович. Відомості про архітектора, за проектом якого було збудовано панську хату, на жаль, не збереглися, але триповерховий особняк вражає оригінальністю та вишуканістю архітектури.
Особливо слід відзначити чудові подвійні сходи, що ведуть із двору на галерею другого поверху. Її ажурні чавунні перила, відлиті за невідомою нині технологією, нагадують про те, ким були господарі садиби.
Наскільки збереглося внутрішнє оздоблення та інтер'єри особняка сказати складно, оскільки нині вхід на територію садиби закрито. Після революції в головному будинку розташовувалися різні організації: від дитячого садка до КБ, що працює над проектами криголамів. А зараз, за одними даними, садиба знаходиться у приватному володінні, за іншими – є власністю якогось проектного інституту, і чи проводитиметься реставрація цієї унікальної будівлі невідомо.
Особняк Веге
Прогулянки по занедбаних особняках таять у собі особливу похмуру чарівність. Однак далеко не в будь-яку порожню будівлю можна потрапити. Більшість із них закриті або надійно охороняються, частково через те, що «стихійні» відвідувачі завдають будівлі значно більших збитків, ніж час. Почасти, тому що прогулянки напівзруйнованими будинками небезпечні – підлоги, що прогнили, і старі сходи можуть стати причиною серйозних неприємностей.
На території фірми "Пігмент" знаходиться колисьчудовий особняк Веге. Ще недавно доступний для любителів декадансу, зараз вхід до нього закритий через аварійний стан.
Будинок, збудований у 1890 році, належав засновнику та власнику ультрамаринового заводу Георгію Івановичу Везі. Сучасників особняк вражав пишнотою як зовнішнього декору, і внутрішнього оздоблення. Змішування стилів, предмети декоративно-ужиткового мистецтва різних народів та епох, характерні для особняка, є ознакою стилю еклектики, популярного наприкінці XIX століття.
Ще порівняно недавно потрапили у внутрішні приміщення могли бачити напіврозбиті скульптури, позолочену ліпнину на стелі, витонченої краси кахлі камінів. Колись у вікнах особняка були відомі на все місто вітражі. Зараз їх вже немає – за чутками, кольорові шибки, вийняті з рам, надійно десь заховані. Це у кращому випадку. А в гіршому – вони могли бути розтягнуті аматорами легкої поживи або мисливцями за оригінальними сувенірами також як кахлі, позолочена бронза, шматки шпалер тощо.
Зараз будинок перебуває в аварійному стані і чекає на свою реставрацію. А ось чи буде вона колись невідомо.
Адреса особняка Григорія Веге: Жовтнева набережна, будинок 38
Дача Громова
У Лопухинському саду у Петроградському районі знаходиться дача купця та відомого українського мецената Василя Федуловича Громова.
Сам сад має довгу історію, ще за часів Петра I тут розташовувався аптекарський город, перейменований 1823 року в Ботанічний сад. У цій мальовничій місцевості охоче будували дачі представники петербурзької знаті, а ХІХ столітті з'явилися й садиби багатих купців і промисловців. На ім'я власника великої дачної ділянки князя Петра Васильовича Лопухіна сад стали називати Лопухінським.
У середині ХІХ століття цю ділянку придбав купець Василь Федулович Громов, який прославився як торговець лісом, а й як освічена людина, котрий займався благодійністю. Він активно підтримував художників, письменників та музикантів, які були частими гостями на дачі, а незаможні студенти консерваторії навіть мешкали тут на повному пансіоні.
Дерев'яний двоповерховий особняк було збудовано за проектом архітектора Георгія Івановича Вінтергальтера у стилі еклектики. Будинок оточував гарний сад із фонтанами, гротами та оранжереями. На набережній була навіть пристань із пароплавом для прогулянок. У самому особняку розташовувалася картинна галерея, де проходили покази робіт художників-початківців.
Наразі дача Громова офіційно закрита та перебуває на реставрації. За свідченнями тих, кому вдалося побувати всередині особняка, старовинні інтер'єри частково збереглися, наприклад, красиво оздоблені каміни, вітражне скло в дверях, елементи дерев'яного різьблення та оригінальні стелі склепіння. Приміщення міститься у відносному порядку, принаймні ні руйнувань, ні сміття немає.
Післяреволюційна історія дачі та будівлі оранжереї дуже різноманітна, тут «мешкало» безліч різних організацій. Але, мабуть, найцікавіше те, що з 1938 року у приміщенні колишньої оранжереї розташовувався Ленінградський телецентр, який у 1961 році переїхав на вулицю Чаплигіна.
Особняк Екваля
Цей незвичайний, з погляду архітектури, будинок побудований у 1901 році для Карла Екваля – власника чавуноливарного та механічного заводу. Гарний двоповерховий особняк – рідкісний представник дерев'яного модерну. Автором проекту незвичайної зробленої з колод будівлі є Федір Лідваль. Особняк вважається першою роботою у майбутньому всесвітньо відомогоархітектор.
Будинок вражає гармонійністю та вишуканою красою обробки – візерунки дерев'яного орнаменту на темній фактурній штукатурці фасаду нагадують мереживо, випиляне лобзиком.
Колись у особняку не лише проживала родина промисловця, а й знаходилася контора. А зараз будинок, що сховався в тіні дерев, що розрослися, пустує. Він обгороджений бетонним парканом, і чи буде колись використовуватися невідомо. Потрапити всередину особняка непросто, але люди, які там побували, розповідають, що від старих інтер'єрів майже нічого не залишилося. Непогано збереглися лише камін у вітальні та сходи на другий поверх.
Адреса особняка: Червоногвардійський провулок, будинок 15
Дім Ніколаса Струка
Ще один шедевр дерев'яної архітектури знаходиться неподалік від особняка Еваля на тому ж Червоногвардійському провулку. Будівля колись належала Ніколасу Струку – обрусілого німця і успішного промисловця, який заснував першу в Петербурзі наждачну фабрику.
Будинок було споруджено у 1905 році за проектом німецького архітектора Федора фон Пірвіца. Побудований у стилі популярного на той час модерну особняк, проте, досить оригінальний. Дерев'яне різьблення, що прикрашає його, шатровий дах і фігурні башточки роблять будинок Струка трохи схожим на український терем або дачу.
Усередині частково збереглося дерев'яне оздоблення стін, гарні сходи на другий поверх і досить примітний підвал, де можна побачити старовинну кладку.
Особняк було зведено прямо на території підприємства, як тоді часто робили фабриканти, щоби постійно тримати виробництво під контролем. Будинок і зараз розташовується на території абразивного заводу «Ілліч» та знаходиться у його віданні. Довгий час тут був музей абразивного виробництва, частина експонатів збереглася дотеперішнього часу. Але загалом будівля перебуває в поганому стані, і, як вважають фахівці, вже не підлягає реставрації.