Ревматоїдний артрит - Medac Ukraine

Ревматоїдний артрит (РА) – хронічне системне захворювання сполучної тканини невідомої етіології, що характеризується прогресуючим ураженням

переважно периферичних суглобів та запальним ураженням внутрішніх органів. Захворювання надзвичайно поширене у всіх кліматичних зонах серед представників усіх рас та конституційних типів. Поширеність РА серед дорослих становить приблизно 1%. В Україні цей показник становить 0,3%. Це зумовлено недостатніми профілактичними заходами, спрямованими на раннє виявлення захворювання; повільним впровадженням сучасних методів діагностики та лікування ревматоїдних захворювань. За даними відділу Медичної статистики МОЗ, у 2008 р. було зареєстровано 119 763 випадків РА, з них у 6775 – вперше встановлений діагноз.

Захворювання може дебютувати у будь-якому віці, проте частіше у 30-50 років. В останні роки спостерігається тенденція до омолодження захворювання. У 2008 р. було зареєстровано 3084 дітей із діагнозом РА, серед них 304 – у віці до 6 років. У жінок захворювання зустрічається у 2,5-3 рази частіше, ніж у чоловіків.

РА - це важке, неухильно прогресуюче захворювання.

Ранніми симптомами захворювання є: ранкова скутість у суглобах, біль та набряклість окремих суглобів, зниження м'язової сили, загальна слабкість. Ступінь ураження суглобів та хрящів може бути різним: набряклість, болючість, ерозії, деформації, руйнування хрящів та кісткових тканин. Так як захворювання є аутоімунним, то в процес можуть залучатися всі органи та системи: кардиваскулярна, дихальна, сечовивідна, ШКТ та інші. Ступінь ураження залежить від агресивності перебігу захворювання, своєчасності та якості лікування.

Ревматоїдний артрит – це одне із захворювань, які серйозно впливають на якість життя пацієнтів. Кількість інвалідів серед хворих з діагнозом РА у 10 разів більша, ніж у загальній популяції. За статистикою 50-72% хворих на РА в перші 5 років стають або інвалідами захворювання, або не здатні продовжувати свою трудову діяльність у повному обсязі.

Лікування ревматоїдного артриту

Загальні цілі лікування пацієнтів із РА:

зменшення виразності симптомів та досягнення клінічної ремісії;
запобігання деструкціям, деформаціям та дисфункціям суглобів;
збереження якості та тривалості життя.

Довгий час існувала пасивна стратегія ведення пацієнтів, стратегія швидкої допомоги, курсового лікування. Стратегія «піраміди», за якої препарати базисної терапії призначалися лише після тривалого та безуспішного лікування нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), супроводжувалася невтішними результатами – у 70-90% пацієнтів деструкція суглобів виникала вже протягом перших 2 років.

Гаслом сучасного підходу до лікування є принцип раннього агресивного ведення хворих та призначення базисної терапії з встановлення діагнозу. Клінічна ефективність базисної терапії, здатність її гальмувати чи навіть запобігати деструкції суглобів та прогресування захворювання вже доведено численними клінічними дослідженнями. Крім того, базисна терапія знижує потребу в НПЗП та глюкокортикоїдах (ГК), покращує якість життя та збільшує її тривалість, знижує вартість лікування. Наразі вже доведено, що за частотою та вираженістю побічних ефектів базисні препарати не відрізняються від НПЗП та ГК. Досягненням останніх років стало застосування для лікування РА"біологічних агентів". До них відносяться: моноклональні антитіла до певних детермінантів імунокомпетентних клітин або протизапальних цитокінів; рекомбінантні протизапальні цитокіни Застосування цих засобів вважається революційним і роботи у цьому напрямі не припиняються, демонструючи нові їх переваги. Щорічно повідомляється про реєстрацію нових молекул біологічної терапії з покращеними якостями. Безперечно, терапія сучасними препаратами є новим етапом у лікуванні РА. Однак, поряд з дивовижними ефектами виявляються дуже серйозні побічні ефекти (активація ендогенної туберкульозної інфекції, сепсис, декомпенсація серцевої недостатності, підвищений рівень онкологічних захворювань і т.д.). Тому ці препарати призначаються лише після неефективності базисної терапії і, зазвичай, додатково до базису, т.к. доведено, що їхня ефективність набагато вища саме з препаратами базисної терапії.

Золотим стандартом базової терапії є метотрексат. Цей препарат 46-75% пацієнтів приймають по 5-10 років, а перестають приймати частіше через побічні ефекти, а не через неефективність. Порівняно з іншими базисними препаратами, відношення «ефективність-токсичність» для метотрексату визначено як найбільш відповідне (рівень доказовості А). Метотрексат може забезпечити стійкий ефект на період 3-7 років. Метотрексат також можна комбінувати майже з усіма базовими препаратами. Крім того, лікування практично всіма «біологічними» препаратами можна розпочинати лише після 3-х місяців. терапії МТ, не перериваючи його. Доведено, що на тлі терапії МТ ефективність «біологічної» терапії значно вища, ніж моно-терапія цими препаратами. Перед призначенням МТ пацієнт повинен бути ретельно обстежений длявиключення протипоказань. Крім того, під час лікування необхідно регулярно проводити оцінку токсичності та приймати фолієву кислоту за схемою. Найчастіше спостерігаються побічні ефекти з боку травного тракту. Тому рекомендовано парентеральний прийом МТ (Методжект) у разі побічних ефектів від таблеток МТ. Крім того, багатьма дослідженнями продемонстровано, що ступінь абсорбції таблетованого МТ становить 25-85% (в середньому до 70%), а парентерального – практично 100%, що дозволяє досягти потрібної концентрації препарату при прийомі менших доз.

Крім перерахованих вище, до базисних препаратів відносяться лефлюномід, солі золота, сульфасалазин, антималярійні препарати.

До препаратів біологічної терапії відносяться:

моноклональні антитіла до певних детермінантів імунокомпетентних клітин або протизапальних цитокінів, зокрема, фактору некрозу пухлини (ФНП-α);
рекомбінантні протизапальні цитокіни;
природні інгібітори цитокінів. На сьогоднішній день відомі такі препарати: інфліксімаб (Ремікейд); ритуксімаб (Мабтера), тоцилізумаб (Актера), адалімумаб (Хуміра), етенарцепт (Ембрел), анакінра. Дані препарати рекомендовано призначати лише після неефективності метотрексату, але не раніше ніж через 3 місяці.