Ростов-на-Дону, Фінансування онкологічної служби відповідає завданням, поставленим перед
Але смертність в області суттєво скоротилася
Смертність від раку в Україні стоїть на другому місці після смертності від серцево-судинних захворювань. У країні щорічно хворіють на рак близько 500 тисяч людей, помирають 300 тисяч, із них приблизно 100 тисяч – у перший рік лікування. На питання щодо стану онкологічної служби області відповів головний лікар ГБУ РВ «Онкологічний диспансер», головний позаштатний онколог МОЗ Ростовської області та співголова ради з моніторингу причин смертності в Ростовській області Євген Едуардович Глумов.
— Яка сьогодні статистика щодо Ростовської області і якою ви її бачите років, скажімо, через десять?
— Зі збільшенням тривалості життя кількість онкологічних хворих лише зростатиме. Це очевидно: що довше ми живемо, то більше «поломок» накопичується в нашому організмі. При цьому не без задоволення можу зазначити, що протягом останніх двох років смертність від онкологічних захворювань у нас в області суттєво скоротилася. Минулого року вона склала близько 160 осіб на сто тисяч населення, тоді як по країні ця цифра перевалила вже за 200. Цього вдалося досягти завдяки тісній роботі з первинною ланкою охорони здоров'я, починаючи з фельдшерсько-акушерських пунктів. Найбільша на сьогоднішній день смертність серед міського населення – у Таганрозі та Азові, а серед мешканців районів області – у Тацинському та М'ясниківському.
Але в онкології показник смертності не єдиний критерій адекватності медичної допомоги. Потрібно ще оцінювати співвідношення між захворюваністю та смертністю – ось показник адекватності.
— На думку світил вітчизняної онкології, фінансуванняцій галузі в Україні становить лише 10-12% від необхідного. Очевидно, що фінансування онкологічного лікування за програмою ЗМС не може бути адекватним. Що ви можете порадити громадянам, у яких ще не діагностовано рак?
— Так, фінансування онкологічної служби не відповідає завданням перед онкологами. Вимоги до служби надхмарні, але грошей для їх реалізації явно недостатньо. Служба фінансується з різних джерел, насамперед, це ЗМС та бюджети суб'єкта та Федерації. Якщо ж ми подивимося стандарти лікування та рекомендації надання онкологічної допомоги, наприклад, асоціації клінічних онкологів України, то там це прописано в такому обсязі, що держава сьогодні не в змозі виділити стільки грошей на їх виконання.
Що можна порадити громадянам? Не доводити до ситуації, коли будуть потрібні дорогі ліки. Потрібно, як це не банально, вести здоровий спосіб життя та регулярно відвідувати лікарів. Ось конкретний приклад: при виявленні раку молочної залози на ранній стадії ціна лікування - близько 20-25 тисяч рублів за існуючих сьогодні тарифів ЗМС. Прооперував і фактично забув про проблему. Надалі ці пацієнти лише спостерігаються в онколога. Якщо ж патологію виявлено на третій стадії, то ціна питання вже сотні тисяч. Це втрачені роки життя, а то й втрачене життя.
— Будівля онкодиспансера, якою ви керуєте, проектувалась понад чверть століття тому. Раніше він надавав допомогу лише мешканцям Ростова. Десять років тому установа набула статусу обласного, кількість онкохворих зросла в рази, а площі залишилися незмінними. Як медичному персоналу вдається справлятися з напливом пацієнтів?
— Насилу. У нас справи ще більш-менш, а от Волго-Донськомуонкодиспансеру просто виділено поверх у міській лікарні. Таганрозький диспансер знаходиться у будівлі колишнього заводського профілакторію, що не відповідає жодним санпінам. У Шахтах спочатку будувався окремий корпус, але коли він будувався? І розрахований він зовсім не на ту кількість населення, яка до нього зараз прикріплена. Свого часу була спроба в рамках державно-приватного партнерства побудувати в Азовському районі онкоцентр, на жаль, вона не мала успіху. Пов'язано це насамперед із недосконалістю законодавства. Рік тому до нього було внесено зміни, і сьогодні на рівні заступника губернатора опрацьовується питання про будівництво у Ростові міні-центру, де буде кілька лінійних прискорювачів та пара позитронно-емісійних томографів. Але це дуже тонкий розділ онкології. Побудувати ж центр, де можна буде і оперувати, і опромінювати, і лікувати, тут партнерство поки не працює. Як справляємось? У Ростові ми більшість ліжок перевели в денний стаціонар і на цьому «денному ліжку» встигаємо допомогти двом-трьом пацієнтам замість одного, як раніше. Це і економічно вигідно, і люди швидше отримують кваліфіковану допомогу. І робота, що називається, витріщивши очі дозволяє нам якось справлятися.
— Ще кілька років тому лише кожен четвертий житель області з-поміж тих, хто потребує променевої терапії, міг на неї розраховувати. Минулого року ви збиралися оновити парк гамма-апаратів. Чи вдалося вийти на федеральні стандарти з оснащення обладнанням для променевої терапії?
— Три нові гамма-апарати було поставлено в Ростов, Шахти та Таганрог і, відповідно, було замінено три старі апарати для внутрішньопорожнинної терапії. Число апаратів не змінилося, але нам вдалося збільшити кількість змін. Однак ми ніяк не наблизилися дофедеральним вимогам щодо оснащення радіологічних відділень. Самі вимоги прив'язані до кількості населення, що обслуговується, а крім гамма-апаратів, яких також недостатньо, у нас ще має бути близько одинадцяти лінійних прискорювачів. На жаль, у нас в обласній службі немає жодного. Приблизно 75% онкологічних хворих мають отримувати променеву терапію, а цього немає.
— Яка сьогодні ситуація з кадровим складом? Наскільки укомплектовані в області штатні посади онкологів та середнього медичного персоналу?
— Потрібно поділити: онкологи диспансерів — це одне, а онкологи первинної ланки інше. Первинна ланка недоукомплектована, звичайно, сильно. У 80 онкологічних кабінетах працюють лише 73 онкологи, а має бути 155. При цьому у нас є території, де онкологів немає взагалі. І все ж таки завдяки нашим зусиллям почали з'являтися онкологи в поліклініках Ростова. Свого часу їх було переведено до штату міського диспансеру, але зі зміною законодавства міський диспансер було скасовано, і ми сьогодні маємо лише обласну службу. Що стосується штатної чисельності онкодиспансеру, то тут, дякувати Богу, все більш-менш благополучно.
— В Україні медичне використання наркотичних анальгетиків у перерахунку на душу населення у сто разів менше, ніж у Канаді, і в п'ятдесят разів менше, ніж у Європі. Останніми роками активно обговорюється питання доступності наркотичних препаратів для онкохворих. В області є позитивна динаміка у цьому питанні?
- Є, і навіть дуже позитивна. Зараз у цьому питанні мене найбільше непокоїть відсталість лікарів первинної ланки. У програмі лікарського забезпечення є і трансдермальні анальгетики, і пероральні, їх потрібно лише правильно використовувати. Найчастіше хворим призначаютьсяін'єкційні наркотичні препарати, це неправильно та суперечить рекомендаціям ВООЗ. Сьогодні законодавчо є всі умови, щоби виписати хворому трансдермальні препарати одразу на місяць. Водночас залишається проблема — надмірні вимоги до аптек щодо зберігання наркотичних препаратів. Але я не пам'ятаю спроб пограбування аптек щодо цього. Та це й безглуздо: припустити, що хтось із пластиру з фентанілом витягне його у чистому вигляді, просто смішно. Проте три роки тому вимоги посилилися, і близько десяти аптек по області припинили видачу наркотичних препаратів.
Сьогодні обласному мінохоронздоров'я вдалося кардинально вирішити цю проблему. В останні місяці в муніципальних утвореннях, де не було аптек, що відпускають наркотичні препарати, відкрилися пункти їхньої відпустки на базі лікувальних установ. Найближчими тижнями це питання буде вирішено у всіх районах області.
— Євгене Едуардовичу, чи не хотіли б ви, користуючись нагодою, додати щось від себе особисто?
— Дуже хочу звернутися до інвалідів. У нас у Ростовській області три чверті інвалідів відмовилися від пільг. Інвалідам надали можливість вибору: або пільги, або гроші. Я переконаний, що це була велика помилка. Отримуючи кілька сотень рублів, хтось купує медикаменти, а хтось морозиво онукам. А коли, не дай боже, прийде біда, то просто не вистачає грошей, щоби забезпечити себе ліками. Якби не було монетизації, то сьогодні, як мінімум, ми вирішили б половину проблем із дорогими ліками в онкології. Я закликаю наших інвалідів замислитись: може, краще сьогодні не покласти в кишеню ці кілька сотень рублів, але бути впевненим, що завтра у разі проблем зі здоров'ям тебе забезпечать усіма ліками, зокрема дорогими.