Що означає вираз - "дійти до ручки"
Часто про людину, яка опинилась у складній життєвій ситуації, а то й зовсім опустилася на дно, кажуть «дійшла до ручки». А що являє собою ця ручка, і як до неї дійти? Найпопулярніша версія пов'язана із виробництвом хліба. Наша країна здавна славилася своїми калачами, які випікалися з борошна вищого ґатунку і формою нагадували гирю чи навісний замок. Причому це робилося не просто так. Як донести калач до будинку, коли не було таких звичних фасувальних пакетів? Дуже просто – його брали за цю «ручку».
А руки не завжди були ідеально чистими, при цьому про елементарні правила гігієни наші предки мали уявлення. Після того, як калач принесли додому, ручку відламували і викидали собакам або подавали жебракам. На жаль, особливого вибору у них не було, доводилося їсти хлібні ручки, які заможніші люди не вживали. Тому про людину, яка не гидувала такими подачками, зневажливо говорили: «дійшов до ручки».
Є й інша версія про походження цього крилатого виразу. Належить вона до другої половини XIX століття, коли в Україні указом імператора Олександра Першого було скасовано кріпацтво. Не всі селяни змогли скористатися наданою свободою. Багато хто з них розорявся і був змушений йти в міста, в пошуках будь-якої роботи. А що чекало в місті жебрака селянина, який не мав жодної спеціальності? Найпримітивніша некваліфікована праця. Наприклад, крутити приводну ручку примітивного верстата, адже електрика наприкінці ХІХ століття була великою рідкістю.
При цьому босяків навіть не пропускали на територію фабрики, а просто виводили ручку за фабричну стіну. А безробітним, що юрмилися біля воріт.пропонувалося за невелику плату крутити цю ручку. Що вони й робили весь робочий день, підміняючи один одного. Тобто вираз «дійти до ручки» означав: братися від безвиході за будь-яку, хай навіть саму некваліфіковану та низькооплачувану роботу.
В наш час вже немає потреби носити калачі в руках, є зручні поліетиленові пакети. І верстати із ручним приводом давно вже стали музейними експонатами. Але вираз «дійти до ручки» нерідко можна почути і зараз. Означає воно те саме, що й століття тому - опуститися так, що далі нікуди, коли доводиться харчуватися чим доведеться і виконувати будь-яку роботу, щоб не померти від голоду.