ЩОБ НЕ ЗАЛИШИЛОСЯ В СТОРОНІ НІКОГО, НІКОГО.
Я не цілком розумію, навіщо потрібна друга збірна України з футболу.
Я міг би зрозуміти призначення цього інституту, якби на місце у складі головної команди країни претендували 40-50 рівноцінних футболістів, і вибір тренера залежав би від їхньої актуальної форми чи ігрової схеми.
40-50 футболістів рівня збірної країни є, наприклад, у Бразилії чи Аргентині. Але мені нічого не відомо про існування других збірних Бразилії чи Аргентини.
Мені відомо, що у цих країнах є молодіжні збірні. Є олімпійські молодіжки, розбавлені трьома гравцями віком від 23 років.
Відомо, що на товариський матч із командою не найвищого рівня аргентинський чи бразильський тренер можуть викликати футболістів, які виступають виключно у національних чемпіонатах. Але й ця збірна не буде другою збірною Бразилії чи Аргентини.
Чи зважати на особисту статистику гравця його виступи за другу національну збірну? Що це за рядок такий у біографії: «провів 10 ігор за другу збірну»? Хіба це хороша рекомендація? Це означає: «визнавався перспективним, але не дозрів». Навіщо це?
Якщо футболіст енного року зіграв за збірну 15 хвилин, а в енному плюс першому провів 10 ігор, то ці 15 хвилин вже не мають значення.
В Україні немає 40-50 футболістів рівня національної збірної. В Україні навряд чи є 30 футболістів цього рівня, про що красномовно говорять склади, які виставляє Дик Адвокат на офіційні зустрічі.
В Україні є молодіжна збірна, і, враховуючи той факт, що «на підході», якправило», є молоді гравці, молодіжної збірної достатньо, створювати ще одну збірну не потрібно.
Хто такі гравці, які не потрапляють до основної збірної країни? Чому вони туди не потрапляють?
Чи не потрапляють, бо не набрали (чи втратили) форму? У принципі, непогані, але зараз об'єктивно поступаються у класі чи стабільності конкурентам на тій чи іншій позиції? Але ж це ситуація звичайна, природна, вона не потребує регулювання. Форму та майстерність гравцям зручніше - чи спотельніше - вдосконалювати у клубах. У серйозних змаганнях, боротьбі за очки з тими, кому вони зараз поступаються місцями у збірній, а не на пікніках для лузерів, не в матчах зі збірною Чаду або збірною ветеранів.
Чи не вписуються в ігрову модель тренера? Чи не подобаються йому особисто? Це драматично, звісно. Але таке життя, так влаштований спорт, і особливого регулювання ця ситуація також не потребує. Футболіст, який не вписується чи не подобається, застряє на рівні другої команди – для чого? для кого? щоб не залишилося осторонь нікого, нікого?
Фурсенко діє як стовідсотковий український урядовець. Однією з особливостей українського чиновництва є вирішення проблем через нескінченне множення, нарощування інституційного, бюрократичного тіла. Якщо один інститут не працює, потрібно, щоби з'явився його дублер. Марний, але створює ілюзію страшної діяльності.
У збірної буде тренер. Вона збиратиметься, тренуватиметься, гратиме. Є. Пити. Ходити до туалету на базі. Їздити. Можливо, навіть літати – і розміщуватись у готелях. Носити форму. Піддаватися масажу. Медично оглядатися.
Це означає, що на другу збірну виділятимуться бюджетні гроші. Не сочинсько-олімпійські, звичайно, але освоюватимуться вони з великимплезиром.
|