Шум сучасного світу
Шум вуличного руху, скрип гальм, звук приймачів, гуркіт будівельних механізмів, ревіння реактивних літаків. Ми живемо та працюємо серед цього. Цей шум порушує наш сон, викликає нервове роздратування, знижує продуктивність і завдає фізичної шкоди, наслідки якої ми собі навіть не уявляємо.
Шум став прокляттям сучасної цивілізації.
Але оскільки за виникнення шуму ніхто не несе прямої відповідальності, тому що шум є наслідком майже будь-якої людської діяльності, а також тому, що глухота не викликає особливої жалості у людей, проблема контролю за шумом і його обмеження ігнорується.
Лише за останні кілька років у міру зростання кількості автомобільного транспорту та появи реактивних літаків увага громадськості була привернена до проблеми шуму. У всьому світі чуються вимоги поставити бар'єр наступу на наші вуха. У Римі та Парижі були заборонені автомобільні гудки. На Бермудських островах, світ яких був потривожений сердитим дзижчанням мопедів, було запроваджено заборону цей, найпролетарський, вид транспорту. Американські промисловці погодилися обмежити шум вироблених ними машин. Влада Нью-Йорка першою у світі запровадила суворі обмеження на нестерпний шум величезних реактивних літаків, що стартували з міжнародного аеропорту.
Тисячі людей стали частково глухими через шум, який виробляли верстати або інші механізми, на яких вони працювали. Класичним прикладом виробничої глухоти є працівники, зайняті обробкою казанів. Страждають також водії вантажівок, автобусів, сталеливарники, працівники лісопильних підприємств та багато інших. Часто всі наслідки стають очевидними, тільки коли людинайде на пенсію. Поки людина працює, а її товариші виконують ту ж роботу, у колективі звикають кричати один на одного. Там же, де людина живе, досягнувши пенсійного віку, її звичка кричати, включати радіо та телевізори надто голосно, стає ознакою антигромадської поведінки, і глухій людині все важче пристосовуватися до нового оточення.
Проблема виробничого шуму полягає також у тому, що дуже мало людей надають їй серйозного значення. Загроза не визнається навіть людьми, які страждають на шум. Гуркіт є небажаним і марним побічним продуктом виробництва, але усувати його важко і дорого. Візьмемо як приклад реактивні літаки, які прибувають у лондонський аеропорт. Шум, який вони виробляють, є досить неприємним для тих, хто працює в аеропорту, але ще більше для тих, хто живе поблизу нього.
Джерело занепокоєння може бути усунене, якщо аеропорт пересунути в якусь віддалену частину країни, але це створить незручності для пасажирів, і таке переміщення коштуватиме дорого. Шум можна зменшити шляхом встановлення ефективніших «глушників» або створення нової конструкції мотора, але за це теж треба платити.
Нині важливим завданням є підготовка людей, які розуміють, як можна уникнути шуму чи його зменшити. Інженери не мають уявлення про те, як створити механізм, який би не видавав багато шуму. Бракує навіть вчених зі знанням цієї проблеми.
Першим кроком у напрямку створення тихого світу має стати освіта. Наприклад, в університетах Англії немає жодного факультету акустики чи контролю за шумом: це ганебний показник для однієї з найгучніших країн світу.