Скриня болю
Найкращий фільм року "Володар бурі" аж ніяк не про війну
українським маркетологам слід відірвати руки, ноги та голови. Це ж як слід не поважати свого глядача, щоб уявити тонкий і багатоплановий фільм банальним бойовиком у дусі Шварценеггера чи Сігала. Обізвати “Скриню болю” “Володарем бурі”, саме під такою назвою в український прокат вийшов тепер уже оскароносний фільм Кетрін Бігелоу. українські не дурніші за американців. Ми все розуміємо, тільки самі поки що сказати не можемо.
Кетрін Бігелоу зробила всіх - і Копполу з його "Апокаліпсисом зараз", і Брайана де Пальма з його "Без цензури", всіх рядових Райанів, взводи, мисливців на оленів та інші. Кетрін Бігелоу обійшла всіх не тому, що краще за інших зняла вибухи, бронетехніку та переживання героїв, а тому, що нарешті легалізувала солдата, витягла його з військової резервації і поставила в один ряд з іншими героями, цілком цивільними, які творять, без сумніву, добро, - Лікарями, композиторами, письменниками, пожежниками, поліцейськими, бізнесменами, адвокатами і т.д. До Кетрін Бігелоу війна в кінематографі була якоюсь аномальною зоною, аномальним заняттям. Копполівський полковник Курц осягає суть війни і практично йде на самогубство, копполівський капітан Віллард осягає суть війни і тягне з неї до світлого світу свого останнього бійця, що залишився в живих. Герої Брайана де Пальма ґвалтують ні в чому не винну іракську дівчину і дуже переживають із цього приводу. З усіх екранів глядачам у різний спосіб вселяється лише одне: війна — це зло, зло, зло. Миру – мир, війні – ні.