Соляні печери - Travel Hunters
Вже з давніх-давен ченці поміщали хворих з проблемами дихання в соляні печери. Там вони ударами подрібнювали сталактити. Результатом був соляний пил, який хворі вдихали, одержуючи явне поліпшення здоров'я, тобто. на якийсь час позбавлялися проблем із диханням.
У Європі соляне лікування почали вперше застосовувати у Польщі, де в середині 19 століття промисловий терапевт Фелікс Бочковський помітив відсутність захворювання на астму у шахтарів соляної шахти "Величко" поблизу Кракова. У 1959 році в цій шахті була відкрита перша "легенева соляна лікарня".
1960 року Польщу відвідала делегація із Закарпаття. Після ретельного вивчення досвіду сусідів у 1968 році на Солотвинській шахті №8 відкрили відділення спелеотерапії на 70 ліжок.
Ефект був колосальним! Чиновники не вірили звітам лікарів, і за деякий час лікарню відвідали світила медицини СРСР та України. Після підтвердження одержаних результатів вирішили збудувати окрему лікарню. Підземне відділення (шахта № 9) відкрилося в 1976 році, а повне введення в дію спелеолікарні завершено в 1980 році. Керувати новою медичною установою доручили відомому лікарю та вченому, доктору медичних наук, професору Михайлу Торохтину. Саме завдяки його науковим дослідженням спелеотерапія розвинулася у новий фізіотерапевтичний напрямок. Методика спелеотерапії дозволяє ефективно проводити лікування хворих за умов природного мікроклімату соляних шахт. Оригінал методики і нині застосовується у спелеостаціонарі підземного відділення Української алергологічної лікарні у селищі Солотвино Тячівського району Закарпатської області.
Характерними та визначальними складовими компонентами мікроклімату соляних шахт є: сухий аерозоль хлориду натрію здисперсністю аерозольних частинок 3 - 5 мікрон (кількість частинок такої величини становить 70 - 80% всіх зважених у повітря частинок); концентація активної речовини (кількість виваженої в повітряному середовищі речовини) становить 2 – 5 мг у кубічному метрі повітря; при температурі повітря 23-24 градуси за Цельсієм; низька відносна вологість – 35 – 40 об.%; підвищена іонізація повітря – 9000 – 10000 негативних частинок у кубічному сантиметрі повітря; повна відсутність алергенів та патогенних мікроорганізмів. Ці властивості притаманні виключно родовищу солі в районі селища Солотвине.
В даний час ряд країн мають лікарні, в яких для лікування хронічних неспецифічних захворювань легень використовують мікроклімат соляних печер: Сольцбад (Австрія), Сігет (Румунія), Березники (Україна), Солотвино та Артемівськ (Україна), Нахічевань (Азербайджан), Велічка ( Польща), Чон-Туз (Киргизстан).
Мікроклімат кожної спелеолікарні унікальний, проте типовими для нього є сталість температури, атмосферного тиску, газового складу, іонізація повітря з переважанням негативно заряджених іонів, низька відносна вологість, насиченість повітря частинками кам'яної солі, відсутність бактеріальної флори та алергенів.
При вивченні мікроклімату солікарень було встановлено, що основним фактором, що надає лікувальну дію, є зважені в повітрі найдрібніші частинки кам'яної солі - аерозоль солі.
Спелеотерапія в умовах соляних печер отримала визнання у хворих та лікарів як високоефективний немедикаментозний метод оздоровлення, профілактики та лікування. Але безперечна ексклюзивність цього методу і пов'язані з цим невелика кількість ліжок, висока вартість процедур, необхідність переїзду в інші кліматичні зони,обмеженість кількості самих родовищ і покладів солі цілком природно обмежують його широке поширення.
Прагнення використовувати лікувальні властивості мікроклімату соляних печер для оздоровлення, профілактики та лікування ширшого контингенту людей спонукали до пошуку шляхів відтворення штучного лікувального мікроклімату.
1985 року у Всесоюзному науково-дослідному інституті пульмонології Міністерства охорони здоров'я