Стенограми телефонних розмов Єльцина та Горбачова з
Одразу після «Біловіжжя» наші так звані «лідери», немов холопи перед Господарем, поспішили насамперед звітувати перед президентом США Д. Бушем.
До зради країни додали ганьбу холопства, що не змивається.
Зустріч Бориса Єльцина та держсекретаря США Джеймса Бейкера у Вашингтоні у 1989-му році. Фото: Єльцин Центр
Президент Єльцин: Ми зібралися сьогодні, пане Президенте, керівники трьох республік – Білоукраїнсії, України та України. Ми зібралися і після численних тривалих дискусій, які тривали майже два дні, дійшли думки, що існуюча система та Союзний договір, який нас переконують підписати, нас не влаштовує. Тому ми зібралися разом і буквально кілька хвилин тому підписали спільну угоду. Пане Президенте, ми, керівники трьох республік – Білоукраїнсії, України та України, – констатуючи, що переговори про новий [Союзний] договір зайшли в глухий кут, усвідомлюємо об'єктивні причини, через які створення незалежних держав стало реальністю. Крім того, зазначаючи, що досить недалекоглядна політика центру призвела нас до економічної та політичної кризи, яка торкнулася всіх виробничих сфер і різних верств населення, ми, спільнота незалежних держав Білоукраїнсії, України та України, підписали угоду. Ця угода, що складається з 16 статей, по суті зумовлює створення співдружності або групи незалежних держав. Президент Буш: Розумію. Президент Єльцин: Члени цієї Співдружності мають на меті зміцнення міжнародного миру та безпеки. Вони також гарантують дотримання всіх міжнародних зобов'язань у рамках угод та договорів,підписаних колишнім Союзом, у тому числі із зовнішнього боргу. Ми також виступаємо за єдиний контроль над ядерною зброєю та її нерозповсюдженням. Цю угоду підписали глави всіх держав, які беруть участь у переговорах, – Білоукраїнсії, України та України. Президент Буш: Добре. Президент Єльцин: У кімнаті, звідки я дзвоню, разом зі мною знаходяться Президент України та Голова Верховної Ради Білоукраїнсії. Я також щойно закінчив розмову з Президентом Казахстану Назарбаєвим. Я зачитав йому повний текст угоди, включаючи усі 16 статей. Він повністю підтримує всі наші дії та готовий підписати угоду. Він незабаром вилітає до аеропорту Мінська для підписання.
Президент Буш: Ми, звичайно, хочемо все це уважно вивчити. Ми розуміємо, що ці питання мають вирішуватись учасниками, а не третіми сторонами, такими як Сполучені Штати. Президент Єльцин: Це ми гарантуємо, пане Президенте. Президент Буш: Ну що ж, удачі, і дякую за ваш дзвінок. Чекатимемо реакції центру та інших республік. Думаю, час покаже. Президент Єльцин: Я переконаний, що решта республік нас зрозуміють і дуже скоро приєднаються до нас. Президент Буш: Ще раз дякую за ваш дзвінок після такої історичної події. Президент Єльцин: До побачення. Президент Буш: До побачення. Кінець розмови
Президент Буш: Михайле, насамперед хочу висловити вдячність за ваш дзвінок. Я слухав ваше повідомлення з великим інтересом. Ми, як і раніше, виявлятимемо участь, особливо в тому, що стосується української республіки, величезні труднощі якої можуть ще більше посилитися цієї зими. Я дуже радий, що ви не збираєтеся ховатися в лісах, а продовжуватимете активну політичну діяльність. Я абсолютно впевнений, що це піде на користь новій Співдружності. Я вдячний за ваші роз'яснення щодо ядерної зброї. Це життєво важливе питання міжнародного значення, і я вдячний вам та керівникам республік за відмінну організацію та реалізацію процесу. Я врахував, що конституційна відповідальність з цього питання переходить до Бориса Єльцина. Запевняю вас, що у цьому плані ми продовжимо тісне співробітництво. Тепер про особисте, Михайле. Ваші чудові відгуки про відносини, які склалися у нас з вами та у вас із Джимом Бейкером, не залишилися поза увагою. Я дуже ціную ваші слова оскільки вони точно відображають і мої почуття. Ваш дзвінок застав мене в Кемп-Девіді, ми тут разом із Барбарою, трьома нашими дітьми та онуками. Ще одна наша дитина зараз у Флориді, а інша зі своєю родиною – у Вірджинії. Майданчик для гри в «підкови», де ви кинули ту каблучку, як і раніше, в хорошому стані. Це, до речі, нагадало мені про те, що в листі до вас я написав: сподіваюся, наші дороги незабаром знову перетнуться. Ви завжди бажаний гість у США. Можливо, ми зможемо зустрітися тут, у Кемп-Девіді, після того як ви владнаєте свої справи. Наша дружба, як і раніше, міцна і залишиться такою ж надалі. Щодо цього не може бути жодних сумнівів. Зрозуміло, я буду будувати відносини з керівниками України та інших республікз належною повагою та відкритістю. Ми просуватимемося у напрямі визнання та поваги суверенітету кожної республіки. Ми співпрацюватимемо з ними з широкого кола питань. Але це ніяк не вплине на моє бажання підтримувати з вами контакти та прислухатися до ваших порад, незалежно від того, якою буде ваша нова роль. Я дійсно хочу зберегти нашу дружбу, якою ми з Барбарою дуже дорожимо. Отже, у ці святкові дні і в цей історичний момент ми віддаємо належне вашим заслугам і дякуємо вам за все, що ви зробили для миру в усьому світі. Велике дякую. Президент Горбачов: Дякую, Джордже. Я радий був почути все це сьогодні. Я прощаюсь і тисну вашу руку. Ви сказали мені багато важливих речей, і я вдячний за це. Президент Буш: Усього найкращого, Михайле. Президент Горбачов: До побачення. Кінець розмови