ТАГАНРОГ - ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ПОРТ, Наука та життя
Кандидат технічних наук І. ПАВЛЕНКО (м. Таганрог).
Пишатися славою своїх предків не тільки можна, а й повинно. Не поважати її є ганебна малодушність.А. С. Пушкін
Таганрог розташований на мисі теплого та рибного Азовського моря. Тут з давніх-давен були умови для життя людини і головне з них - джерела прісної води, протікала невелика річка. Недарма ще до Різдва Христового на північному березі мису влаштувалися практичні греки. Про це свідчать численні археологічні знахідки біля підніжжя Кам'яних сходів – історики пов'язують їх із легендарним містом Кремни, що належать до I тисячоліття до н. е.
Османська імперія, що володіла Азовом сотні років, звичайно ж не хотіла миритися зі втратою північного Приазов'я, і тому в міцність мирного договору з Туреччиною не надто вірили. Особливо побоювалися її васала, кримського хана (землі за Міуським лиманом у документах на той час іменуються Кримською стороною). З 1701 року на будівництві укріплень та портових споруд постійно працювало кілька тисяч осіб: мобілізовані селяни, ув'язнені, полонені шведи, солдати гарнізону.
Щоб убезпечити гавань, крім Троїцької фортеці створювався потужний укріплений район: весь Міуський півострів відокремили від материка безперервним валом заввишки три метри і завдовжки близько восьми кілометрів. На кінцях цієї лінії звели невеликі фортеці – Павлівську біля річки Міус (її вали добре збереглися на околиці села Гаївка) та Черепахинську на березі моря (низов'я балки Велика Черепаха, район сучасного Металургійного заводу). При впадінні Міуського лиману в море, біля Бегліцької коси, збудували Семенівську фортецю. У фортецях і укріпленнях лінії розмістилися гарнізони, а на східному березі Міуського лиману, міжПавловською та Семенівською фортецями, розселили 500 сімей донських козаків, що склали Таганрозький козачий полк.
Усі нові фортеці були земляними. Такими їх будували не лише через поспіх справи та відсутність на місці міцного каменю. Земляні укріплення добре витримували артилерійський вогонь: їх можна розбити, а пошкодження гарнізон міг швидко виправити. По гребеню валів проходила невисока, складена з каменю "стіна загрудного бою" - захисники стріляли через неї, прикриті по груди.
Однак головною величезною роботою стало будівництво гавані і форту "Черепашка", що охороняв її з моря. Петро писав: "Гавань це початок і кінець флоту, без неї, є флот чи ні його, - однаково".
Конструкція молів та фундаменту форту, влаштованого на мілини за два кілометри від берега, на ті часи була найсучаснішою. Між рядами дубових паль, убитих у морське дно, закладали дерев'яні ящики з камінням. Загалом забили понад 30 000 паль і заклали понад 50 000 кубометрів каменю. Матеріали підвозили на возах та човнах, а всі будівельні та земляні роботи виконували вручну. Праця була у сенсі слова каторжним. Щорічно обсяги лише земляних робіт становили сотні тисяч кубометрів ґрунту. Люди хворіли та вмирали, їх замінювали на нові - справа рухалася, і це виправдовувало все!
Хворий за своє дітище Петро застерігає губернатора І. А. Толстого: "Дозволь в тому, від чого, Боже збережи, під теперішній годинник, обережність вчинити, як в Азові, так і найбільше в Таган-Рогу, до оборони того місця. Сам , Ваша милість, звідомо, яке туркам Таганрог".
Взимку та навесні 1709 року цар знаходився на півдні, у Воронежі, Азові та Таганрозі, які зміцнювалися на випадок нападу турків та кримців. Перед своїм виїздом з Таганрога до Полтави, де назрівала вирішальна битва зішведами, Петро писав А. Д. Меншикову: "Це місце, яке перед десятьма роками порожнє поле бачили (про що сам свідом), нині за допомогою Божої неабиякої міста, купно з гаванню, здобули, і хоча, де довго господар не був, і не все справно, проте є що подивитися". На честь закінчення будівництва гавані, верфі і міста, підкреслюючи особливі заслуги Матвія Симонта, Петро 23 травня 1709 наказав адміралу Ф. М. Апраксину виготовити пам'ятну медаль: "Дозволь наказати зробити Матвію Симонтову золоту монету з каменями ціною в сто три, і на одній щоб була наша персона, а на іншій - гаван тутешній і підпис тут, що дана йому за труди гавана".
Побудувавши Таганрог, Україна отримала легку водну дорогу на кубанський берег Азовського моря, міцну опору у боротьбі з Кримським ханством, яке багато століть турбувало Україну з півдня, та перспективу у чорноморській та середземноморській торгівлі. На таганрозької верфі будувалися кораблі. Крім того, воронезькі, хоперські і донські верфі поставляли в Таганрог корпуси, які тут добудовувалися, оснащувалися і озброювалися. Потім кораблі, укомплектовані командами, несли бойову службу. У різні періоди створення Азовської флотилії, будівництва гаваней і фортець тут служили адмірали Ф. Я. Лефорт, Ф. М. Апраксин, П. П. Бредаль, Ф. А. Головін, Ф. А. Клокачов, А. Н. Сенявін, К. І. Крюйс, В. Я. Чичагов,Я. Ф. Сухотін, Д. Н. Сенявін, майбутній командор Вітус Берінг, майбутній адмірал Ф. Ф. Ушаков, тисячі офіцерів та матросів.
1711 року турки направили в Азовське море флот, але всі їхні морські та десантні операції виявилися невдалими: українські перевершували супротивника силою та вмінням. На жаль, вирішальні події цієї війни сталися не тут, а на берегах Дунаю та Пруту, куди рушили два українські угруповання під командуванням самогоцаря та фельдмаршала Б. П. Шереметєва. Валаський господар перекинувся до турків. Молдавський князь Кантемір не виконав домовленості про підготовку запасів продовольства та фуражу (головним чином через навалу сарани, яка спустошила край), і українці потрапили у відчайдушне становище. Було допущено й військові прорахунки. Зрештою армія виявилася притиснутою до річки Прут переважаючими силами ворога. Як пише історик С. М. Соловйов, проти 38 246 українців стояли 119 665 турків та 70 000 кримців. Проте українці відбили штурм завдяки чудовій стрільбі своїх артилеристів. І яничари, зазнавши великих втрат, відмовилися продовжувати атаки. Мужність українців та невпевненість турків зробили свою справу: пропозицію українців про переговори противник прийняв. У хід пішла дипломатія, і замість беззастережної капітуляції, яку спочатку зажадав великий візир, було підписано так званий Прутський договір, за яким турки постачали українську провізію і фураж і ті йшли.
Однак плата за такий результат виявилася надзвичайно високою. Довелося віддати Азов, знищити флот, зрити всі укріплення на берегах Азовського моря та платити кримцям щорічну данину. українці врятували свої життя та честь, цар та цариця уникли полону, як і вищі сановники імперії, що були при армії, але багаторічні праці та жертви на Азовському морі пішли прахом. Прутський похід до України назвали "прутським лихом". "Як не своєю рукою пишу, - повідомляв Петро Апраксину, - треба турків задовольнити. Таганрог розорити якнайширше, проте ж, не псуючи фундаменту, бо може Бог інакше зробить".
Гарнізон Троїцької фортеці з гарматами та припасами перевели у фортецю біля Черкаська (нині – станиця Старочеркаська), у Хоперську, Таврівську та Ново-Павлівську фортеці. Тепер усі зусилля цар переніс на північ, дебудувався Петербург, початок якому поклала земляна фортеця Петропавлівська, побудована в 1703 році. З моря вхід до Неви прикривала також земляна фортеця на острові Котлін (майбутня Кронштадтська фортеця) з висунутим у море глинобитним замком Кроншлот. У своїх первісних варіантах ці знамениті фортеці за розмірами та озброєнням не перевершували Троїцьку на мисі Таганський Ріг.
Приазов'я було під владою турків 24 роки. Азов вони намагалися зміцнювати, а Таганрог був покинутий. У ході чергової війни 1736 року після чотиримісячної облоги українці знову опанували Азов, зайняли вони і Таганрог. Відразу почалося відновлення фортеці. Однак Україну і цього разу підвів її союзник – Австрія, яка уклала з Туреччиною сепаратний світ. Хоча за договором 1742 року Азов, Таганрог та прилеглі території назавжди відійшли до України, всі відновлені укріплення знову довелося зрити. Україна не мала права мати на півдні військовий та комерційний флот. Торгівля на Чорному та Азовському морях могла вестись виключно на турецьких судах. Таганрогу не пощастило вдруге.
В особистому листі А. Н. Сенявіну імператриця уточнює завдання на 1770 рік: "Головний предмет майбутнього року на Азовському морі, здається, повинен бути для закриття новозаведених фортець, щоб зробити напад на Керч і Тамань і заволодіти цими фортецями, щоб через те отримати сунд (протока) Чорного моря у свої руки і тоді нашим судам вільно крейсуватиме до самого Царгородського каналу і до гирла Дунаю".
І хто не знає в Україні, що саме в Таганрозі 1860 року народився майбутній великий письменник Антон Павлович Чехов. Тут він провів свої дитячі та юнацькі роки.
Частина міста, розташована на мисі, значною мірою зберегла старовинний вигляд: неширокі вулиці,розбіжні променями від колишньої фортеці, дерева і квіти вздовж тротуарів, будівлі ХІХ століття, збудовані в стилі так званого південного ампіру (характерні нерозчленовані глухі стіни, до яких прибудовані портики та колонади з пишними ліпними прикрасами). На мисі - пам'ятник Петру I скульптора М. М. Антокольського (відкритий 1903 року).
Вихід в Азовське море коштував Україні величезних зусиль. Азов брали штурмом і облогою тричі і двічі віддавали (але не в бою, а за договорами). Троїцьку фортецю будували тричі і двічі знищували власноруч. Були жорстокі бої, але набагато більше - важкої праці. І все одно – перемога! Ми повинні знати і пам'ятати праці, силу і завзятість наших предків - Петра Великого, його наступників, соратників, офіцерів, матросів та солдатів, донських козаків, майстрів та робітників. Ми живемо в країні, створеній їхньою волею, згодом і кров'ю.
Підписи до ілюстрацій
Ілл. 1. Після невдачі 1-го Азовського походу 1695 Петро вирішив побудувати військовий флот, без якого Укаїни не вдавалося опанувати Азовом - стародавнім портом Причорномор'я. Центром будівництва кораблів став тоді Воронеж. Малюнок М. Авер'янова.