Тридцять сьома справа України

Все це – пряме порушення цілої низки статей Європейської конвенції прав людини – свободи вираження поглядів, свободи слова, свободи мирних зборів, свободи асоціацій та інших громадянських свобод. Проте рівень цензури зростає, а дії ультраправих не розслідуються ані прокуратурою, ані Міністерством внутрішніх справ, ані Службою безпеки України. Хоча ультраправі скоюють злочини, куди мають реагувати ці структури. Серед них – напади із застосуванням насильства, групове хуліганство, розпалювання міжнаціональної ворожнечі, пропаганда ворожнечі. Однак ніхто зі злочинців досі не поніс за це жодного покарання. Навпаки, за ґратами опиняються їхні жертви – за те, що вони мирно висловили свою думку.

У цій ситуації дуже важливою є роль міжнародних правозахисних організацій – як громадських, як Human Rights Watch та Amnesty international, так і державних – ОБСЄ, моніторингової місії ООН, різних комісій Євросоюзу. Усі вони вже неодноразово вказували українській владі на системні порушення прав людини, які поступово посилюються у країні. Представниця ЄС з міжнародних справ Федеріка Могеріні говорила про це з президентом Порошенком – і результатом цього, можливо, став виправдувальний вирок у справі Руслана Коцаби.

Проте зараз цей вирок скасовано. Ми бачимо, що влада, «єврооптимісти» та ультраправі організації ігнорують заяви українських та іноземних правозахисників. До чого це призводить, показує голландський референдум 2016 року – коли Нідерланди не в останню чергу проголосували проти асоціації між ЄС та Україною через інформацію про «свавілля» правих та інших порушень прав людини. Саме цих позиціях стояла головна опозиційна партія королівства – Соціалістична партіяНідерланди.

Володимир Чемерис

Читайте на тему:

Станіслав Сергієнко. Звикаємо до насильства

А. Українська, А.Слободянюк. Афтепаті Майдану

---