У чому сенс фіналу роману
"Машенька" - перший роман Володимира Набокова, його літературний дебют. Самому письменнику на рік написання твору (1926 р.) було 27 років, він уже 8 років прожив закордоном. Головному герою Ганину – 26 років, і він теж живе на чужині, далеко від рідної України. Про що цей роман? Про життя, про кохання, про коріння, про тугу по дитинству, що безповоротно пішло, і назавжди змінилася батьківщині, на яку немає повернення. Нема повернення до всього – до простоти, на щастя, до перших романтичних відносин. Весь роман пройде надією: Ганін чотири дні мріє про своє майбутнє, в якому є місце і Укаїни, і Машеньці, і, чим ближче кінець твору, тим більше здається, що все у героя буде добре. Але… Набоков закінчує роман крахом надій. Чому Ганін не зробив кроку, до якого так довго й болісно готувався?
Серед усього цього безглуздого існування у Ганіна раптом з'являється яскравий, знайомий до болю в серці образ першого кохання Машеньки. Справа навіть не в тому, що вона одружена з іншим, а в тому, що доля знову дає закоханим шанс. Подібних шансів у житті Ганіна було кілька. Він і Машенька познайомилися (Ганін передбачав це у мріях!), пережили щасливу осінь, через кілька років опинилися в одному поїзді, хотіли зустрітися після війни… Але головний герой не використав жодного з цих шансів. Він боявся полюбити повністю і беззавітно. Але чи в цьому річ?
Образ Машеньки для Ганіна асоціюється насамперед із Україною. Чотири дні він вдавався до спогадів, як він із коханою дівчиною зустрічався в Петербурзі, в селі, де завгодно – але в рідній країні. Машенька – це волошки, українська природа, сонечко, хрусткий під ногами сніг, який буває тільки там, на батьківщині. Війна змучила обох: їй довелосявийти заміж за нелюбимого Алфьорова, він ось уже шість років блукає пансіонами і чужими містами. За півтори години до приїзду Машеньки Ганін зрозумів, що минулого не повернеш, а якщо й повернеш, то це буде не минуле, а спроба самообману, яка закінчиться розчаруванням. Батьківщина, де ти народився і провів дитинство, – основа особистості, і якщо вона втрачена, то втрачена і найбільша, найважливіша частина людини: впевненість у завтрашньому дні, почуття «вдома», де ти ніколи не загубишся і не будеш самотнім. Еміграція забрала у людей ці зв'язки з минулим, з рідною країною, покалічивши їхні душі та долі. Я вважаю, що саме це хотів сказати Набоков, завершивши роман саме так.
Залишивши Україну в 1918 році, Набоков більше ніколи в неї не повертався, хоча дуже хотів. Він став відомим письменником, створював твори англійською, українською та іншими мовами. Проживши кілька років у Європі, у різних містах, він емігрував до Америки, отримав громадянство та престижну роботу. Але всі ці роки він мріяв побувати в Україні. Напевно, Набоков розумів, що за життя дорога на батьківщину йому закрита, тому багато його творів, у тому числі і «Машенька», пройняті смутком і тугою, зрозумілою лише емігрантам.
І останнє, що хочеться сказати. Машенька та Україна у романі поєднані в єдине ціле. У України немає зменшувальної форми, а в імені Маша – є.