ВИБОРНИК 1073 РОКУ
ВИБОРНИК 1073 РОКУ - оборник князя Святослава, Ізборник царя Симеона.
Слов'янський четий збірник, найважливіше джерело з історії слов'янської перекладної літератури, богословської та суспільної думки Болгарії епохи Першого царства, міжслов'янських середньовічних культурних зв'язків, давньоболгарської та давньоукраїнської літературної мови, найдавнішої історії кириличного письма (див. Кирило та Мефодій).
Назва «Ізбірник» може застосовуватися як до давньоукраїнського кодексу 1073 року (ДІМ. Син. № 1043 (31-д)), так і до пізніших списків збірки аналогічного змісту (частина яких, наприклад, усі сербські та окремі українські, сягає не ркп. 1073, а до її болгарського оригіналу) і до сукупності рукописної традиції пам'ятника. Першу назву Ізбірник отримав на ім'я замовника та власника списку 1073 року київського князя Святослава (Миколи) Ярославича, другу назву (більше прийняту зарубіжними, насамперед болгарськими, дослідниками) - на ім'я замовника та власника оригіналу болгарського царя Симеона (917-92). Ім'я царя Симеона, що відображає найдавнішу історію збірки і замінене у списку 1073 ім'ям князя Святослава, читається у складі Похвали болгарському цареві в списку Ізборника середини - 3-ї чверті XV століття. РНБ. Кір.-Біл. 1/1082 (довгий час, що помилково датувався в літературі 1446 роком), який був виявлений С. П. Шевирєвим в 1847 році, під час поїздки до Кирилла Білозерського на честь Успіння Пресвятої Богородиці чоловічий монастир. Існування болгарського оригіналу Ізборника, складеного та написаного для царя Симеона, підтверджується і незалежною від української сербської рукописної традицією збірки початку XIV-XVI століть. (Mihăilă G.Langue et culture roumaines dans l'espace sud-est européen = Румунська мова та культура у Південно-Східній Європі. Bucur., 2001 рік. С. 270-290; Симеонова збірка 1991 рік. Т. 1. С. 39-43, 70-71. № 2, 3, 14). Відсутність у сербських списках І. Похвали цареві Симеону пояснюється, можливо, тим, що вони (на відміну від давньоукраїнських) сягають неофіційного (або дефектного) екземпляра збірки. Думка Л. П. Жуковської, що під «царем Симеоном» у Похвалі у кирило-білозерському списку слід розуміти великого князя Володимирського та Московського Симеона Іоановича Гордого, є неспроможною (Жуковська Л. П. Виборник 1073: Доля книги, стан та завдання // Збірник Святослава 1073: Збірник статей.М., 1977. С. 8-10).
Кодекс 1073 (ГІМ. Син. № 1043 (31-д)) - 2-а за давниною (після Остромирова Євангелія 1056-1057 років) датований слов'янський рукопис, найдавніший нелітургійний і не пов'язаний з колом статутних читань кодекс. Пергамовий рукопис складається з 266 аркушів розміром 33,6×24,8 см. На цей час у кодексі втрачено ряд аркушів і повністю 18-й зошит. Текст написаний каліграфічним статутним листом у 2 стовпці 2 переписувачами. Перший переписувач - дяк Іоанн - повідомив своє ім'я та дату роботи в приписці на звороті аркуша 263. Питання про тотожність 2 Іоаннов - переписувачів І. і Виборника 1076 - довгий час був предметом обговорення в історико-філологічній літературі і в результаті було вирішено негативно. Ім'я замовника написано в рукописі за змитим текстом, мабуть, відразу після написання. Розміри змитого тексту (прочитати який не вдалося навіть за допомогою сучасних технічних засобів) вказують на те, що замінено було скоріше вказівку на первісного замовника збірки царя Симеона, ніж на попередника Святослава на київському престолі - йогостаршого брата князя Ізяслава (Димитрія) Ярославича (остання т. зр. була поширена у літературі). Текст Ізборника зберігає мовну основу свого болгарського протографа, а правопис писарів різною мірою відображає риси східнослов'янської (давньоукраїнської) орфографії. Характерну особливість Виборця становить поділ тексту на 2 частини, оформлені як самостійні одиниці за допомогою ілюмінації, окремого змісту та самостійної нумерації статей. Причини такої організації Виборця не цілком зрозумілі; найімовірнішою виглядає гіпотеза, що джерелом збірки послужив 2-томний кодекс. Особливістю списку 1073 є дворазове приміщення Похвали Святославу Ярославичу (на л. 2-2 об. і 263 об.).
Ізборник прикрашений 5 мініатюрами, що зображують сім'ю князя Святослава Ярославича на предстані Спасителя, що сидить на престолі (на розвороті л. 1 об. - 2), отців Вселенських Соборів в архітектурному обрамленні (Л. 3, 3 об., 128, 128). , а також заставками та ініціалами розкішного візантійського (емальєрного) стилю, малюнками із зображеннями знаків зодіаку (Л. 250 об.- 251) та ін. висхідних до болгарського оригіналу 1-ї третини Х століття. У дослідженнях вітчизняних мистецтвознавців відзначається зв'язок ілюмінації рукопису із зразками сучасного візантійського книжкового мистецтва.
Історія рукопису з початку до початку XV століття невідома. Висловлена в літературі думка про те, що у 2-й половині XIV століття Ізборник перебував у Суздальсько-Нижегородській єпархії (Лихачов Д. С. До питання про долю рукопису Ізборника 1073 року в XIV столітті // українсько-болгарські фольклорні та літературнізв'язку. Л., 1976. Т. 1. С. 42-44), засноване на неточному датуванні та атрибуції запису XII-XIII століть на звороті аркуша 122 (див.: СКСРК, XI-XIII. С. 37) зі згадуванням єпископа Діонісія. На початку XV століття кодекс 1073 року, ймовірно, знаходився в Москві, можливо в Андроніковому на честь Нерукотворного образу Спасителя чоловічому монастирі, де в 1403 з нього був зроблений список на пергамені (ГІМ. Син. № 275). Один з переписувачів останнього, Онфім, зробив посліди на оригіналі, що копіюється.
У середині XVII століття давній, розкішно оформлений рукопис Ізборника привернув увагу патріарха Никона і вступив до бібліотеки його підмосковної резиденції - Новоієрусалимського на честь Воскресіння Господнього монастиря, де залишалася до 1834 року. На початку XVIII століття Похвала князю Святославу та мініатюри списку 1073 року були використані в ранніх старообрядницьких компіляціях на захист «доніконовського» написання імені Ісус і двоєперстія (Бєляєва О. К. До питання про використання пам'яток давньоукраїнської писемності у старообрядницьких полем століття // Суспільна свідомість, книжність, література періоду феодалізму.Новосиб., 1990. С. 12-14). Рукопис Ізборника було виявлено в Новоієрусалимському монастирі і введено в науковий обіг К. Ф. Калайдовичем та П. М. Строєвим у 1817 році, під час їх археографічних поїздок по підмосковним обителям; у 1834 році передано до Синодальної бібліотеки, у складі якої надійшла до ОР ГІМ. У 1978-1981 роках у зв'язку з підготовкою факсимільного видання кодексу 1073 року було відреставровано.
Ізбірник як літературна пам'ятка
Болгарський оригінал Ізборника належить до жанру антологій. Грецькі джерела Виборця найбільш докладно розглянуті в монографії М. В. Бібікова (Бібіков. 1996), де зібранівідомості про 22 грецькі рукописи X-XVI століть, подібні за текстом (питання-відповіді Анастасія Сінаїта) і висхідні до кодексу, який послужив архетипом давньоболгарського перекладу. З найдавніших до Ізборника найбільш близькі грецькі рукописи X століття. Париж. Coislin. 120 та Vat. gr. 423.
Переклад грецької пам'ятки мав передусім освітню мету. В епоху, коли Ізборник перекладався в Болгарії, і пізніше, коли він здобув популярність на Русі, його статті виконували важливу ідеологічну та суспільну функцію, сприяючи подоланню язичницького світогляду та утвердженню християнських поглядів. Крім того, переклад таких різноманітних творів впливав на розвиток літературної мови в Болгарії, на Русі та в Сербії.
Рукописна традиція Виборника XI-XVIII століть велика. На Русі пам'ятник здобув популярність між кінцем X століття та початком 70-х років XI століття, можливо безпосередньо в епоху прийняття християнства. Список 1073 виконаний, найімовірніше, з екземпляра царської преславської бібліотеки, імовірно принесеної до Києва на рубежі X і XI століть. (Дивіться: Алексєєв А. А. Текстологія слов'янської Біблії. СПб., 1999. С. 139-140). Широке поширення пам'ятника в українській книжковості XV-XVI століть доречно співвіднести з феноменом звернення до «своєї античності» (Лихачов Д. С. Розвиток української літератури X-XVII століть: Епохи та стилі. Л., 1973. С. 113-120). Сербська рукописна традиція Ізборника пов'язана насамперед з афонським Хіландаром, який зберіг протягом середньовіччя та раннього Нового часу найбільшу кількість південнослов'янських перекладних та оригінальних пам'яток. У літературі перераховано 27 щодо повних списків пам'ятника (24 східнослов'янські та 3 сербські) без старообрядницьких копій XIX століття. Крім 24 списків, описанихК. М. Куєвим в останньому набірному виданні Виборника (Симеонов збірник 1991. Т. 1. С. 36-96; дивіться також: Творогов. 1987. С. 194-195), до рукописної традиції Ізборника відносяться вільнюські пергаменні уривки (БАН .Ф. 19. № 19/2, 19/3) кінець XIV (?) - початок XV століть (Турилов А. А. Новий список Виборника Симеона-Святослава: До атрибуції двох фрагментів у збірнику пергаменних уривків ЦНБ АН Литви // Palaeobulgarica 1997. № 2. С. 5-11), великі виписки зі зміненим порядком статей, що супроводжують новгородський список «Бджоли» 1-ї чверті XV століття. (РДАДА. Ф. 181. Оп. 1. № 370. Л. 138 про.- 177; Каталог слов'янсько-українських рукописних книг XV століття, що зберігаються в РДАДА. М., 2000. С. 208-214. № 79), та західноукраїнський список кінця XVI – початку XVII століть, № 223 з бібліотеки Зографського монастиря на Афоні (Ральова Ц. Зографський список Збірника царя Симеона // Palaeobulgarica. 1993. № 4. С. 22-58). Ряд статей Ізборника супроводжує також один із найдавніших українських списків старозавітних книг – РДБ. Трійці. № 2, кінець XIV – початок XV століття (СКСРК, XIV. Вип. 1. С. 175. № 65). При цьому рукописну традицію Ізборника на сьогоднішній день не можна вважати цілком виявленою. Надалі можливі знахідки (або атрибуції) нових (передусім східнослов'янських) списків Ізборника (переважно XVI-XVII століттях і пізніших), що особливо не містять початку і похвали замовнику.
Як зразок і модель (і частково джерело) Ізборник вплинув на формування Ізборника 1076 і Ізборника XIII століття. Не пізніше 1-ї половини XV століття Ізбірник послужив одним із джерел типологічно близької до нього версії (тип 3 за класифікацією М. С. Крутової) збірка «Золотий ланцюг».
Ілюстрація:
Похвала кн. Святославу в Ізборнику 1073 (ГІМ. Син. №1043 (31-д). Л. 2 про.). Архів ПЕ.
Видання:
Вибірник вів. кн. Святослава Ярославича 1073 / ОЛДП. СПб., 1880 [фототип. вид.];
Вибірник Святослава 1073 М., 1983. [Ч. 1]: Факс. вид.; [Ч. 2]: Наук. апарат; Симеонова збірка (за Світлослав'ям перепис від 1073 р.). Софія, 1991. Т. 1 [Дослід. та текст]; Т. 2 [Указ.].