Від мертвої хватки до розтиснутих пальців - Будинок на Сіоні
В останні роки мені подобається спостерігати за повітряними гімнастами. Я придбав цю пристрасть, коли до мене приїхав батько, якому на той момент було вісімдесят дев'ять років. Одного дня ми вирішили: «З'їздимо до цирку». Того вечора ми відвідали п'ять південноафриканських повітряних гімнастів, з яких троє літали, а двоє – ловили. Вони прямо танцювали у повітрі! Літаючі циркачі ширяли під куполом, і все це виглядало дуже небезпечно, поки їх не вистачали міцні руки партнерів. Тоді я сказав батькові, що завжди хотів навчитися літати, як вони, і, мабуть, не розпізнав свого покликання!
Сміливість циркових гімнастів незмінно надихає мене. На кожній виставі вони вірять у те, що на завершення польоту їхні руки неодмінно стиснуть міцні пальці партнерів. Вони також знають, що лише відпустивши надійну поперечину трапеції, вони зможуть, описавши в повітрі граціозну дугу, вчепитися за іншу. Щоб їх могли схопити, насамперед вони мають відпустити. Їм необхідно сміливо пірнути у порожнечу простору.
Подібна готовність відпустити – один із найскладніших викликів у нашому житті. Ми прагнемо утримати за всяку ціну людей, майно, особисту репутацію та багато іншого, перетворюючись на героїчних захисників такою дорогою ціною набутого щастя. А свої, часом неминучі втрати ми сприймаємо як невдачі в цій боротьбі за виживання.
Однак великий парадокс полягає саме в тому, що ми відпускаємо. Ми знаходимо безпеку в непередбачувані моменти ризику. Той же, хто намагається уникнути будь-якого ризику, хто намагається гарантовано захистити своє серце від ран, зрештою опиняється у власноруч створеному пеклі. У своїй книзі «Кохання» Клайв Льюїс пише: «Полюби – і серце твоє внебезпеки. Якщо хочеш його захистити, не віддавай його ні людині, ні звірові. Обплутай його дрібними задоволеннями та примхами; запри в скриньці себелюбства. У цьому надійному, темному, позбавленому повітря труні воно не розіб'ється. Його вже не можна буде ні розбити, ні торкнутися, ні врятувати... Окрім раю, уберегтися від небезпеки кохання можна тільки в пеклі».
Багато в чому, чим більше ми наполягаємо на контролі і противимося легше ставитися до життя, тим більше доводиться заперечувати реальність своїх втрат і тим більш неприродним стає наше існування. Переконаність у тому, що слід міцно триматися за те, чого ми потребуємо, створює одне з основних джерел наших страждань. Але відпустивши майно, плани і людей, ми отримуємо можливість увійти в життя, наповнене новою, несподіваною свободою, якою б ризикованою вона нам не здавалася.
Як навчитися жити з більшою готовністю відпускати? Наступний крок на шляху від плачу до радості полягає в тому, щоб не триматися мертвою хваткою за те, що ми маємо, не намагатися зарезервувати собі тепле містечко, в якому можна було б відпочити, не намагатися зрежисувати своє і чуже життя, а підкоритися Богу , Якого ми любимо і за Яким хочемо слідувати. Боже запрошення відмовитись від контролю – це пропозиція повірити.