Військо Запорізьке Низове

Військо Запорізьке Низове- державне утворення українського козацтва, яке виникло наприкінці XVII ст. на території Запоріжжя через розкол у Війську Запорізькому. Очолював кошовий отаман. Центром Війська служила Запорізька Січ.

1658: Повстання Пушкаря і Барабаша. Викликане протестом січовиків проти обрання гетьманом Івана Виговського. Привело до відокремлення Запоріжжя із Січчю від держави Війська Запорізького, створеної Хмельницьким.
1659: Російсько-українська війна. Підтримка низовикам України, напад Сірки на союзний Виговський Крим.
1709: Велика північна війна. Підтримка низовикам антиукраїнського виступу гетьмана Івана Мазепи. Союз за участю кошового Костя Гордієнка, гетьмана Мазепи та шведського короля Карла XII.
1709, 11 травня: знищення Чортомлицької Січі українськими військами під командуванням полковника Петра Яковлєва за допомогою Гната Галагана. Низовикам-втікачам засновують нову Каменську Січ.
1711: знищення камерунської Січі військами гетьмана Івана Скоропадського за наказом українського уряду. Низовикам-втікачам засновують нову Олешківську Січ.
1733: Частина низовиків створює Нову Січ.
1775: Ліквідація Запорізької Січі. Після вдалої війни проти Туреччини українські війська за наказом царського уряду зруйнували Січ.

2. Пристрій

Пристрій Низового Війська базувався на демократичних засадах. Головою Війська був кошовий отаман, якого обирала січова рада, яка складалася з усіх запорожців. Кошовий затверджував обрану запорізькою радою старшин - військового писаря, військового суддю, військового осавула, які були його найближчими радниками та помічниками. Призначав паланки та наказну старшину,іноді і військових службовців - військового довбиша, військового перекладача, військового кантаржія, військового каноніра (Пушкар) та інших. Кошовий отаман, виконуючи функції верховного судді, стверджував вироки, винесені кошовим суддею, у тому числі й смертні, приймав духовних осіб із Києва та призначав священиків у січову та паланкові церкви. На час своєї відсутності призначав свого заступника – наказного отамана.

У найкращі часи Низове Військо могло виставити приблизно 20 000 озброєних козаків.

4. Адміністративний поділ

У XVII столітті Низове Військо поділялося 5 паланок: Бугогардівську, Кальміуську, Кодацьку, Перевизьку, Самарську, з яких Кодацька та Самарська заселялися сімейними козаками. Згодом було утворено ще 3 паланки: Орельську, Протовчанську та Прогноївську.

Некозацьке населення, яке проживало на території паланок підлягало владі паланкової старшини.

5. Міжнародні відносини

Гетьманщина

Шведсько-Гетьманський-Запорізький союзний договір 1709 р.

Кримське ханство

Московське царство /українська імперія

Королівство Швеція

Шведсько-Гетьманський-Запорізький союзний договір 1709 р.

6. Освіта

Найбільший відсоток освічених людей, безперечно, давала запорізьким козакам Києво-Могилянська академія.

Освічені люди цінувалися у Запоріжжі, оскільки "вони святого листа читають і темних людей добру вчить". Найшвидші з них ставали військовими писарями і нерідко, як через своє звання, так і від природного розуму грали вирішальні ролі серед запорізьких козаків. Прізвисько "цибульна писуля" отримав один із колишніх військових писарів, людина напрочуд винахідливарозуму та виняткової винахідливості, Антон Головатий. Величезна більшість військових писарів була, звісно, українською.

Але окрім минулого елементу, який давав запорізьким козакам великий відсоток освічених людей, у самому Запоріжжі були центри освіти, школи, запорізькі школи поділялися на січові, монастирські та церковно-парафіяльні.

У січовій школі навчалися хлопчики чи силою привезені звідкись козаками і потім усиновлені ними в Січі, або ті, що самі приходили до них з України та Польщі, або спеціально привезені багатими батьками до Січі для навчання грамоти та військового мистецтва, на Запоріжжі їх зазвичай називали "молодими". Таких школярів, за свідченням одних сучасників, було у Січі більше ЗО; за свідченням інших, до 80, із них 30 дорослих та 50 дітей н; січові школярі вчилися читання, співу та письма; мали особливий, але схожий на все військо громадський устрій; мали загальні шкільні засоби, які завжди зберігалися у старшого; обирали зі свого середовища двох отаманів - одного для дорослих, другий для дітей, і на власний розсуд або залишали їх на цих посадах, або скидали після закінчення року. Вони отримували доходи частково від "наказних" батьків, частково за дзвін у дзвони та читання псалтирі по померлих козаків, за продаж ладану у січовій церкві, за колядку під вікнами січового товариства та привітання його у свята Різдва Христового, Нового року та світлого Воскресіння Христового; понад усе січові школярі отримували певну частку бойових припасів – свинцю та пороху, – щорічно надсилали зі столиці до Січі на все Запорізьке Військо низове 9.

Головним учителем січової школи був ієромонах-уставник, який крім своїх прямих обов'язків наставника виконував і другорядні: дбав про здоров'я хлопчиків, виводив їхпри нашестя "на свіжу воду" в луки, сповідував і причащав хворих, ховав померлих і всі випадки у школі докладно доповідав кошовому отаманові та водночас прикордонному лікарю. Судячи з документа 1750, розміри січової школи зовсім не відповідали кількості хлопців, які вчилися в ній: її двір був настільки малий, що діти, зібрані сюди "з різних місць всі разом знаходяться".

Монастирська школа існувала при Самарсько-Миколаївському монастирі. Вона виникла разом з його першою церквою близько 1576 р. Тут також навчалися малі та дорослі хлопці юнака під керівництвом самарського ієромонаха; навчальними предметами були грамота, молитви, закон божий та лист?. Церковно-парафіяльні школи існували майже за всіх парафіяльних церквах запорізького простолюду, тобто. підданого чи одруженого стану запорізьких козаків, що жив у паланках у слободах, зимівлях та хуторах. "Церква з дзвіницею, з одного боку госпіталь, а з іншого школа становили необхідні деталі кожної православної парафії запорізького краю". Деякі з цих шкіл спеціально називалися "школами вокальної музики та церковного співу" і призначалися для навчання хлопчиків музики та співу. Такі школи були в Січі та в паланках; так, 1770 р. таку школу перевели із Січі до слободи Орловщини на лівому березі річки Орелі. "Це зробили для того, щоб посеред Запоріжжя, у центрі сімейного козацтва, підняти церковне читання та співи, щоб у школах практично привчити молодих козаків, хлопців, до церковних співів, створивши з них читців та співаків для всіх нововідкритих церков та парафій запорізького краю. Є серйозні підстави припускати, що головною дійовою особою у цій орловщинській школі був улюбленець кошового Калнишевського, то знаменитий "читака та співака", колишній дячок Святопокровської церквиміста Переяслава Михайло Кафізму, якого як чудового читця і співака 1766 р. Глібов перевів з Переяслава до Єлисаветграда і призначив на співочу посаду капельмейстером”. козаків, ніж прибульці з інших місць у Запоріжжі.

Зі всього сказаного про запорізькі школи видно, що в Січі було справді "не без грамотних", як висловився у розмові з князем Григорієм Потьомкіним Антон Головатий. Яким був відсоток освічених по неосвічених у Запоріжжі, можна судити за двома документами: 1763 р. Куріння отамани і деякі люди похилого віку "дали в Коші розписку" суворо виконувати всі порядки внутрішнього благоустрою у своєму війську і на знак цього доклали руки "хто за простотою хрестами, а хто може листом”, тоді на 13 неписьменних в одному курені виявилося 15 грамотних. 1779 р., вже після падіння Січі, коли запорожці присягали на вірність українському престолу, то із 69 осіб, присягу, 37 виявилося освіченим, а 32 неосвіченими. Факт якнайповчальніший для тих, у кого склалося уявлення про запорізьких козаків як про гуляка, п'яниць та грубих невігласів: нехай такі люди спробують знайти подібний відсоток освіченості в масі середнього і навіть вищого стану, не кажучи вже про нижчий стан українського народу зазначеного 1779 року.

Суворо дотримуючись у всьому простоти, більше спираючись на звичай, як на писане право, запорізькі козаки трималися цієї простоти і в канцелярській процедурі: за свідченням сучасника, який чотири роки жив у Січі, історика князя С. І. Мішецького, у запорожців не було ні особливої канцелярії, ні великого штату службовців у ній: усі вхідні папери приймав військовий писар, якиймав помічника, підписаря. Обов'язки цих двох осіб полягали в тому, що вони отримували та читали царські укази, королівські послання, ханські листи низовому суспільству на військових радах і давали, за згодою всього війська, відповіді на різні запити та пропозиції, зроблені йому тими чи іншими царями та володарями, причому кожну письмову справу виконували на квартирі або в курені писаря. Ті ж свідки стверджують, що ні журналів повсякденного життя війська, ні записок про його походи запорожці не вели. "Числа не знаємо, бо календаря не маємо, ч у книзі, а місяць у небі" - зазвичай жартували запорожці в тому випадку, коли у них вимагали дати довідку по вхідних книгах про ту чи іншу людину, яка втекла з московської чи польської землі в Запоріжжя. Нарешті, є всі підстави вважати, що запорізькі козаки вели свої справи зовсім не так просто, як це уявлялося людям "московського звання", які жили випадково бували в Січі. Справа в тому, що вказуючи на абсолютну простоту свого життя та відсутність ніби будь-якої канцелярщини в Січі, запорізькі козаки тим самим хотіли гарантувати так звані військові секрети; у тому розумінні, щоб повністю зберегти політичну незалежність всього козацького ладу, потрібно було тримати в таємниці всі прояви суспільного і приватного життя війська, а цього не можна було б досягти, відкрито заявляючи про існування у них повсякденних записів всього, що діяло