ВИМІР ОДИННИКИ Існує два основних підходи до проблеми діагностики самотності

Багатомірний підхід концептуалізує самотність як багатогранне явище, яке не зводиться до однієї розмірності. Такий підхід концентрує увагу розбіжності переживання самотності в різних індивідів. У рамках підходу було розроблено ряд методик. Так Едді (Eddy, 1961) сконструював систему, що складається з 24 пунктів, що характеризують різну міру інтенсивності самотності. Прикладами пунктів зазначеної системи може бути пункти типу: «Я почуваюся покинутим», «Я відчуваю порожнечі» тощо. Маючи перелік таких пунктів, обстежувані характеризують: 1) себе (самооцінка); 2) своє уявлення про те, як їх сприймають у цьому плані оточуючі (відбита самооцінка); 3) свій ідеал (ідеальна самооцінка). У зазначених дослідженнях не було виявлено жодної залежності між показниками самотності та соціометричним статусом за критерієм популярності. Крім зазначеної шкали, були розроблені подібні шкали виміру самотності: 1) Сізенвейном (Sisenwein, 1964) - 75 пунктів; шкала оцінки із чотирьох пунктів: «часто», «іноді», «рідко», «ніколи»; 2) Бредлі (Bradley, 1969) - 38 пунктів; шкала оцінки Лікерта із 6 пунктів; 3) Пелугціаном та Еллісоном (Paloutzian Ellison, 1982) - 7 пунктів; шкала оцінки із 4 пунктів; 4) Янгом (Young, 1979) - 18 пунктів; можливий вибір 4 відповідей – від 0 до 3 балів. Докладніше див [83. С. 192-201]. Працюючи у межах багатовимірного підходу, Белипер (Belcher, 1973) модифікував систему виміру, сконструйовану Бредлі, і показав, що її тотальна шкала визначає лише «психологічні аспекти самотності». Для вимірювання соціо-

логічних компонентів самотності до шкали Бредлі були додані пункти з раніше створених шкал вимірювання відчуження (Keniston, 1960) та аномії (Srole, 1956). В підсумкувийшла шкала з 60 пунктів, відповідаючи на які обстежувані повинні вказати, як часто вони переживають стан, описаний у кожному пункті, за допомогою оцінної шкали Лікерта, що має 6 градацій. Таким чином, зазначена діагностична процедура дозволяла виміряти три розмірності самотності: глобальну самотність, відчуження та аномію. Крім зазначеної системи виміру самотності, були розроблені системи: 1) Шмідта (Schmidt, 1976) - 60 пунктів; форма відповідей: істинно - хибно; розмірності: дружба, романтичні сексуальні зв'язки, сімейні зв'язки та стосунки у співтоваристві; 2) Джонг-Гірвельдт (Jong-Gierveld, 1978) - 38 пунктів; оцінна шкала Лікерта із 6 пунктів; розмірності: типи відсутні зв'язків, механізми пристосування та захисту, перспективи на майбутнє та особистісні здібності. Докладніше див [83. С. 201-205]. Найбільш вживана шкала для виміру самотності була розроблена (в рамках одновимірного підходу) Деніелем Расселом (Russell) із співробітниками. Вона включає 10 позитивно та 10 негативно сформульованих пунктів (табл. 32). Обстежуваний повинен зазначити, як часто він відчував стан, описаний у кожному з 20 пунктів, після чого підраховується загальний бал. Таблиця 32 Модифікована шкала виміру самотності UCLA

---