Журавлине пір’я - Японські народні казки читати онлайн
Давно-давно жили в одному гірському селі бідняки - старий зі старою. Дуже вони засмучувалися, що дітей у них не було. Якось у сніговий зимовий день пішов старий у ліс. Зібрав він великий оберемок хмизу, звалив на спину і почав спускатися з гори. Раптом він чує поблизу жалібний крик. Дивись, а це журавель потрапив у силі, б'ється і стогне, видно, на допомогу кличе. — Ах ти, бідолахо! Потерпи трохи… Зараз я тобі допоможу. Звільнив старий птах. Змахнула вона крилами і полетіла геть. Летить і радісно курчить. Настав вечір. Зібралися старі сісти за вечерю. Раптом хтось тихенько до них постукав. — Хто б це міг бути в таку пізню годину? Відчинив старий двері. Бачить: стоїть у дверях дівчина, вся запорошена снігом. — Заблукала я в горах, — каже. - А на біду, сильно мете, дороги не видно. - Заходь до нас, - запрошує стара. - Ми гості раді. Взяв старий дівчину за руку і повів до осередку: - Сідай, обігрійся та повечеряй з нами. Повечеряли вони втрьох. Бачать старі, дівчина гарна та така ласкава. Стала вона старій по господарству допомагати, а потім і каже: — Хочеш, бабусю, разомну тобі плечі, спину потру? — От дякую, доню. Спина в мене і справді болить. А як тебе на ім'я звуть? - О-Цуру. - О-Цуру, Журушка, хороше ім'я, - похвалила старенька. Шкода їм з нею розлучатися. На другий ранок збирається о-Цу-ру в дорогу, а старі їй кажуть: - Немає у нас дітей, Журушка. Залишайся з нами жити. - З радістю залишуся, адже в мене нікого немає на світі... А на подяку за доброту вашу натку я для вас гарного полотна. Про одне тільки прошу: не заглядайте в кімнату, де я буду ткати. Не люблю, коли дивляться, як я працюю. Взялася дівчина зароботу. Тільки й чути в сусідній кімнаті: кирикара тон-тон-тон. На третій день винесла про Цуру до старих пакунок візерункової тканини. По червоному полю золоті журавлі летять. - Краса яка! - дивується стара. - Ока не відвести!
Помацала тканину: м'якше пуху, легше пера. А старий глянув на дівчину і стривожився: - Здається мені, Журушка, що ти схудла. Щоки в тебе геть як упали. Іншого разу не дозволю тобі так багато працювати. Раптом почувся хрипкий голос: - Гей, хазяї дома? Це прийшов торговець Гонта. Ходив він по селах, скуповував полотно у селян. - Ну що, бабусю, є в тебе полотно на продаж? Наткала, мабуть, за зиму? - Є цього разу в нас дещо краще, пане Гонто, - відповідає стара. - Ось, поглянь-но. Це наткала дочка наша Журушка, - і розгорнула червону тканину перед Гонтою. Золоті журавлі немов живі летять. — Такого прекрасного візерунка й у столиці ніхто не бачив. Ваша дочка, я дивлюся, майстриня! - Гонта поліз у гаманець, дістав жменю золотих монет. Зрозумів він, що в княжому палаці продасть таку чудову тканину в сто разів дорожче. — Золоті монети! Дивіться, справжнє золото! - Старі очам своїм не повірили. Вперше на своєму віку бачили вони золото. - Дякую тобі, Журушка, дякую! - від щирого серця подякували дівчині старий зі старою. - Заживемо ми тепер по-іншому. Зшиємо тобі нову сукню до свята. Нехай усі милуються, яка ти у нас красуня. Настала весна. Пригріло сонце. Що ні день, вдаються до будинку старих сільські діти: - Сестрице Журушка, пограй з нами. із Журушкою. Але якось знову завітав Гонта. — Доброго дня, дідусю! НеЧи знайдеться в тебе знову така сама тканина, як минулого разу? Продай мені, я охоче куплю. - Ні, не проси. Дочці моєї не можна більше ткати: дуже вона від цієї роботи втомлюється. Боюся, захворіє. Але Гонта мало не насильно сунув старому в руки гаманець, набитий золотими монетами.
- Я заплачу ще дорожче, ніж минулого разу. А якщо ти не погодишся, нарікай на себе. Худо тобі буде. Адже мене сам князь прислав, - пригрозив Гонта. - Щоб через три дні тканина була готова, не то головою поплатишся. Пішов Ґонта, а старий і стара стали сумувати: - Біда, біда! Що ж із нами тепер буде! Пропали наші голови. Всі почула про Цуру. Стала вона втішати старих: - Не бійтеся, не плачте. Через три дні буде готова тканина, красивіша за колишню. Пішла дівчина в ткацьку кімнату і зачинила за собою двері наглухо. . День, і другий, і третій стукає ткацький верстат. - Журушка, закінчуй швидше, буде тобі! - турбуються старий зі старою. - Ти, мабуть, втомилася, доню? - Раптом почувся грубий голос: - Ну як, готово? Покажіть мені. Це був Гонта. - Ні, показати не можна. Журушка міцно-міцно заборонила до неї входити, поки вона тче. - Ого! Ось ще вигадки! Я бачу, ваша дочка привіредниця. Ну, я й питати в неї не стану! Відштовхнув Гонта старих і навстіж відчинив двері. — Ой, там жу-жу-равель! - Злякано забурмотів він. Входять старі - і справді, стоїть за ткацьким верстатом великий птах. Широко розкрила вона свої крила, вищипує в себе дзьобом найніжніший м'який пух і тче з нього гарну тканину: кірі-кара тон-тон-тон, кірикара тон-тон-тон. втік -так він злякався. На другий ранок прибігли діти звати Журушку. -Журушка, вийди до нас, пограйся з нами або казку розкажи. Але в ткацькій кімнаті все було тихо. Злякалися старий зі старою, відчинили двері і бачать: нікого немає. Лежать на підлозі чудова візерункова тканина, а навколо журавлине пір'я розсипане… Почали старі кликати доньку, шукали-шукали, та так і не знайшли… Під вечір закричали діти у дворі: — Дідусю, бабусю, йдіть сюди скоріше! Вибігли старі, дивляться... Ах, та це ж журавель. Той самий журавель! Курчить, паморочиться над будинками. Тяжко так летить ... - Журушка наша, Журушка! - заплакали старі. Зрозуміли вони, що це птах, врятований старим, обернувся дівчиною ... Та не зуміли вони її втримати. Сумно, сумно, наче прощаючись, крикнув журавель востаннє і втік у західному небі. Довго чекали старий зі старою, але Журушка так і не повернулася. Є, кажуть, на дном з далеких островів велике озеро. Бачили там рибалки журавля з вищипаним пір'ям. Ходить журавель берегом і все поглядає в той бік, де старий зі старою залишилися.
Читайте таку казку: Акіко