Знайомтесь автор
Про собак написано купу книг. Одні гірші, інші кращі. Але у всіх їх одна вада: вони написані людьми. Ось мені й спало на думку: давно настав час, щоб книгу про собак написали собаки. Дуже похвально, що останнім часом люди перестають дивитися на нас зверхньо. Деякі навіть намагаються стати на четвереньки і подивитися на наш світ з нашого погляду. І декому це навіть вдається. Якось мені до лап (чи в зуби?) потрапила книга професора Вільмоша Чаньї з Будапештського університету, який вивчає поведінку собак. Книга багато в чому чудова, хоча, повинен зізнатися, місцями трішки наукова. Сухувата. Насилу прожував. Але головне мене здивувала назва: «Якби собаки вміли говорити». Тобто як: якби вміли говорити? Адже ми вміємо говорити! Ми, на відміну від вас, вільно розмовляємо між собою без перекладачів. Ось особисто я без проблем домовлюся з англійським сеттером, французьким бульдогом, німецькою вівчаркою, італійською левреткою, словенським чувачем і навіть з арабським хортом та японським хіном. Ви, люди, між собою домовитися не можете, куди вам зрозуміти нашу промову. І, на жаль, не можу сказати, що це ваша проблема. Те, що ви нас не розумієте, це передусім НАША проблема. Списано тонни паперу, цілі інститути працюють над вирішенням цих питань, а віз і нині там. Причому, рішення дуже просте: потрібно запитати безпосередньо НАС. Тому я й вирішив взятися за перо. Точніше, за перо взялася моя господиня. Ручку, чи бачите, дуже незручно тримати у лапах. І правильнопис у мене кульгає. Воно добре, але чомусь кульгає.
Це Френк, бракує йому хвоста, половини вуха та совісті. Інших недоліків у нього немає
До речі, про спостереження. В основу книги лягли багаторічні спостереження за собаками, своїми та чужими.Фактично ми з друзями кілька років проводили експеримент, створивши стабільну зграю собак і надавши їй максимум свободи, яку могли в умовах міста надати. Зізнаюся, ми грубо порушували правила утримання собак у місті, гуляючи з ними вулицями без повідців і намордників (величезна подяка нашій поліції, що дивилася на нас крізь пальці). Не втручаючись без гострої потреби у стосунки собак і в їхні стосунки з людьми, ми дали собакам можливість поводитися природно в умовах міста. Ми були здивовані, наскільки швидко та безпроблемно вони пристосувалися та вибрали модель поведінки, максимально зручну для них та для нас. А нам дали можливість нагромадити унікальні спостереження за поведінкою собак в умовах демократії: без щохвилинного смикування, обмежень і заборон. Ці спостереження поставили під сумнів теорії та методики, які десятиліттями панували в кінології. Видавати цю книгу в ті часи не мало сенсу: навіть якби її видали, нас би підняли на сміх і звинуватили у дилетантстві та профанації. Досягнення останніх років у галузі зоопсихології та практики передових дресирувальників підтверджують висновок, який ми зробили ще п'ятнадцять років тому: собака теж людина! Якщо не у всьому, то багато в чому.