Знову на екрані
В Україні згадали про колись популярний багатоцільовий вид транспорту
Нещодавно українська компанія «Радар ММС» оголосила про розробку нового багатоцільового екраноплану «Чайка», який можна використовувати для вирішення найрізноманітніших завдань, включаючи перевезення вантажів та розвідку. Це далеко не перший проект нового екраноплану за останні кілька років. Темою активно цікавляться різні розробники, хоча українські відомства, від яких значною мірою залежить доля цього транспорту, ставляться до нього прохолодно. Проте за часів СРСР влада робила ставку на активний розвиток саме цього виду транспорту. Ми вирішили згадати, яким було екранопланобудування за Радянського Союзу, і з'ясувати, що пропонують українські компанії сьогодні.
Екранопланом називають апарат, здатний ковзати на невеликій висоті практично над будь-якою відносно рівною поверхнею, використовуючи екранний ефект. Це означає, що підйомна сила, необхідна для відриву судна від поверхні, забезпечується потоком повітря, що набігає, який нагнітає тиск під апаратом. На деяких екранопланах для додаткового штучного підвищення тиску під судном використовували спеціальні вентилятори в носовій частині. Найчастіше екраноплани використовують над водною поверхнею, оскільки, на відміну від земної, вона рівномірніша за висотою.
Оскільки перші екраноплани випробовувалися та експлуатувалися на воді, їх почали відносити до класу морських суден. Екраноплани вигідно відрізняються від звичайних кораблів тим, що здатні розвивати швидкість до 250 вузлів (близько 463 кілометрів на годину), а їхнє переміщення практично не обмежене — моря, річки, болотиста місцевість, сніги, льоди і навіть суша здатні служити для створення «екрану» . Крім того, на відмінувід літаків, екраноплани економічніші і здатні приймати на борт великі по масі вантажі. При цьому такі апарати не потребують берегової інфраструктури — для посадки їм достатньо мати лише відповідну за розмірами акваторію або ділянку суші.
«Орлятко», «Лунь» та «Монстр»
У СРСР розробка екранопланів почалася в другій половині 1940-х років, а в 1957 вже було розгорнуто серійне виробництво, яке тривало до початку 1990-х. За цей час підприємствами країни було збудовано близько 30 екранопланів, які переважно використовувалися на користь Міністерства оборони СРСР. Найбільш відомими судами того часу є екранольоти «Орлятко» та ударний екраноплан-ракетоносець «Лунь». Останній був побудований в одиничному екземплярі та зарахований до складу Чорноморського флоту (у 1990-х роках через брак коштів його списали).
«Орлята», розроблені нижегородським Центральним конструкторським бюро з суден на надводних крилах імені Алексєєва на початку 1970-х років, були здатні розвивати швидкість до 500 кілометрів на годину та перевозити десант та вантажі на відстань до 1,5 тисяч кілометрів. Такі судна призначалися насамперед для транспортування 200 бійців та двох бронемашин, хоча могли використовуватись і з іншою метою. Відмінною особливістю «Орлятко» була здатність переходити в літаковий режим, «відриваючись» від екрану, а також сідати не тільки на воду, а й на сушу. Остання особливість значно розширювала географію застосування екраноплану, полегшуючи десантні операції.
Після завершення всіх випробувань у 1991 році «Лунь» включили до складу 236-го дивізіону кораблів-екранопланів Каспійської флотилії, а через десять років списали та перевели на зберігання. Спочатку планувалося побудувати вісімекранопланів «Лунь», проте коштів на це не вистачило. В даний час єдиний «Лунь» знаходиться у сухому доку на території заводу Дагдізель у Каспійську. Екраноплан мав стати базою для нового судна-рятувальника. На його борту планувалося розмістити госпіталь на 150 постраждалих, відділення екстреної допомоги та різноманітні рятувальні засоби, включаючи човни.
Тим часом у 1960-х роках Центральне конструкторське бюро імені Алексєєва проводило на Каспійському морі випробування експериментального екраноплану. Цей апарат західні спецслужби назвали просто: "Каспійський монстр". Так розвідка розшифрувала абревіатуру "КМ" (Корабль-Макет) на борту судна. Каспійський монстр мав розмах крила 37,6 метра і довжину близько ста метрів. Максимальна злітна маса апарату складала 544 тонни. Випробування екраноплану проводилися протягом 15 років до аварії 1980 року, коли «Каспійський монстр» зруйнувався і затонув.
Причиною аварії «Каспійського монстра» стала помилка пілота, який під час зльоту надто високо задер ніс екраноплану. В результаті важка машина пішла вгору майже вертикально, відірвалася від «екрана» і почала втрачати керування. Намагаючись виправити ситуацію, льотчик знизив потяг двигунів і, як передбачається, помилково спрацював кермом висоти, внаслідок чого «КМ» завалився на ліве крило, вдарився об воду і втопився. За твердженням конструкторів і випробувачів, «Каспійський монстр» був дуже живучим і «треба було зробити щось надзвичайне, щоб загробити його».
«Іволга», «Стерх» та «Чайка»
Про необхідність відроджувати галузь екранопланобудування знову заговорили на початку 2000-х років, а 2007 року Сергій Іванов, який обіймав тоді посаду міністра оборони України, оголосив про розробку цільової держпрограми.Згідно з цим документом, у Нижньому Новгороді на базі Центрального конструкторського бюро імені Алексєєва планувалося розгорнути виробництво екранопланів. Втім, документ так до пуття і не довели, а ЦКЛ імені Олексєєва сьогодні займається розробкою нових екранопланів в ініціативному порядку. 2000 року ОКБ «Сухого» представило екраноліт С-90, здатний перевозити до 4,5 тонн вантажів на висоті від 0,5 до 4000 метрів.
Крім того, сьогодні «Арктична торгово-транспортна компанія» займається випуском п'ятимісних пасажирських екранопланів Aquaglide-5, а Науково-виробнича компанія «Трек» збирає екраноплани «Іволга». Останні використовуються українським Міністерством надзвичайних ситуацій. Але загалом екраноплани широкого застосування поки не знайшли. Проте кілька українських компаній останніми роками почали приділяти більше уваги розробці суден, здатних пересуватися на «екрані». Так, на початку 2000-х років Таганрозький авіаційний науково-технічний комплекс імені Берієва займався розробкою проекту Бе-2500 "Нептун".
Проект передбачав створення надважкого гідролітака-екранолету (екраноплана, здатного переходити в літаковий режим польоту), вантажопідйомність якого становила б близько однієї тисячі тонн. Такий апарат мав отримати крило розмахом 125 метрів та фюзеляж завдовжки 115 метрів. Передбачалося, що екраноліт зможе розвивати швидкість до 450 кілометрів на годину в режимі екраноплану та до 750 кілометрів на годину в режимі літака. Дальність польоту нового апарату могла становити близько 16 тисяч кілометрів. Про долю цього проекту наразі невідомо.
У 2013 році компанія «Оріон» представила екраноплан «Стерх-10», який планувала використати Прикордонна служба ФСБ України. Маса нової машини,здатна перевозити до 20 осіб, становить десять тонн. "Стерх-10" може здійснювати польоти в екранному режимі на висоті шести метрів, проте найефективнішим режимом є політ на висоті від 0,8 до 1,5 метра. Екраноплан здатний розвивати швидкість до 250 кілометрів на годину. Згідно з технічним завданням Міністерства промисловості та торгівлі України, що замовило розробку «Стерха», екраноплан вже у 2015 році мав замінити застарілі пасажирські літаки Ан-24 та Ан-28. Однак цього не сталося.
2015 року представники ВМФ України оголосили про те, що військові вже сформували тактико-технічне завдання на розробку нового екраноплану, в основу якого планувалося покласти проект «Луня». Тоді ж заявлялося, що дослідно-конструкторські роботи з нового проекту вже ведуться, а серійне виробництво апаратів може розпочатися після 2020 року. Статус цього проекту зараз теж невідомий, втім, як і іншого, також оголошеного у 2015 році. У цьому проекті, що розробляється ЦКЛ імені Алексєєва, йшлося про намір створити універсальну платформу океанського екраноплану. Злітна маса цього апарату має становити близько 500 тонн.