Звідки в Україну прийшла мода носити шапки вушанки

Звідки в Україну прийшла мода носити шапки вушанки?

Шапка-вушанка- зимова хутряна, сукняна або комбінована шапка (початково - чоловіча), широко поширений головний убір в Україні.

носити

Вперше утеплювати по максимуму поверхню голови почали у VI столітті до нашої ери скіфи.Рятуючись від лютих степових вітрів, ці кочівники винайшли повстяну шапку-шолом конічної форми. Вона дожила у кочовому світі до епохи середньовіччя і називалася українцями (від тюркськ. - ). Скіфи швидко пристосували довгі своїх клобуків для обв'язування довкола шиї. Так народився відомий на Кавказі досі башлик. Приблизно в цей час на іншому кінці континенту корейські воїни прикріплювали до своїх утепленим хутром шоломів повстяні чи шкіряні.Таким чином прямий прототип будьонівки з'явився ще за 500 років до громадянської війни, що потрясла Україну.Для і червоноармійців будьонівка з 1919 р. аж до 1942 р. стала основним видом форменого головного убору. Проте ще зі скіфської доби шолом-клобук, що за радянських часів кроївся із сукна, був пристосований насамперед для степового клімату. У фінську кампанію 1939-1940 р.р. будьонівка не витримала поєдинок із лютими балтійськими морозами.

У наших прямих предків, які населяли лісові простори Східної Європи, на порозі середньовіччя виник головний убір, чудово пристосований до суворого континентального клімату. Це - шапка з круглою тулією, по низу облямована хутром. Шапка мала різні фасони.Давньоукраїнські князі воліли головні убори з тулією, покритою візантійською парчою з нашивними перлами, варяги хизувалися в шапках, прикрашених срібним навершям і пензлями.Зовсім іншийпринцип покладено основою монгольської вушанки XII-XVI ст. Фактично вона була ковпаком, скроєним зі шматка овчини у вигляді конуса. Його широкі відвороти захищали обличчя та щоки від лютих зимових завірюх. У XVII-XIX ст. овчинні відвороти калмицьких малахаїв почали вертикально розрізати з обох боків, отримані в результаті могли зав'язуватися при потеплінні погоди на потилиці вершника. Від таких малахаїв і походять сучасні японські шапки-вушанки з конусоподібною тулією.

На Русі мода на монгольські малахаї поширилася наприкінці XVI-XVII ст. Насамперед серед городян.Примітно, що в таких шапках, названих українською, хизувалися переважно багаті жінки. Будучи, як і монгольські шапки, досить безформними, українські тривоїни нерідко покривалися зверху дорогими тканинами.

Не спала творча думка і в західних народів.Предки сучасних латишів та естонців ще в V-X ст. знали хутряні шапки. Як і головні убори давньоукраїнських князів, балтійські шапки мали круглу туллю, акуратно скроєну із замші чи вовняної тканини. До її тильної частини і з боків пришивались хутряні клапті-відвороти. Такі шапки носилися влітку та взимку, виготовлялися, як правило, із заячого хутра.В Естонії вони називалися , , в Латвії - , (тобто-).

У XIX столітті шапок у містах прибалтійських губерній знаходять тасьми для зав'язування. Це дозволяло додатково утеплюватися щасливому власнику шапки-зайчика. Не виключено, що при створенні цієї універсальної моделі вушанки прибалтійські кушніри використовували традиції українського триуха.

Мода на вушанки з круглою тулією блискавично поширюється спочатку в робочому середовищі Петербурга, а потім і по всій Укаїні.місце в обмундируванні наших воїнів вона ще довго залишалася атрибутом простого народу. Лише непростий хід вітчизняної історії відвчив українського інтелігента виділятися у вуличному натовпі каракулевою папахою чи з соболя.