6 радянських акторів, які потрапили під арешт - українська газета
Сьогодні "РГ" згадує, хто з акторів і за що був заарештований та засуджений.
1. Георгій Юматов, народний артист РРФСР
Перша слава до актора-самоучки, що з'явився в театрі і кіно після зустрічі з Григорієм Олександровим (за розповідями актора Леоніда Філатова, це сталося в 1946 році під час відвідування Театру кіноактора, куди моряк Юматов прийшов у матроській формі з блискучими нагородами), прийшла після того, як на екрани вийшли фільми: "Різні долі" режисера Леоніда Лукова та "Вони були першими" Юрія Єгорова. Після цього ім'я Юматова стало в один ряд із вже знаменитими акторами: Олегом Стриженовим, Миколою Рибниковим, Олексієм Баталовим, Василем Лановим, В'ячеславом Тихоновим. Потім Юматов переграв ще багато характерних ролей. Але вдруге він прокинувся знаменитим після того, як країна переглянула фільм Володимира Рогового "Офіцери", в якому Юматов зіграв одну з головних ролей - червоного командира Олексія Трофімова.
Саме він та Василь Лановий зробили цю картину воістину культовою. Але після грандіозного успіху Юматов, на відміну Ланового, почав зніматися мало й у прохідних фільмах. Він був людиною зайве прямолінійною, тому швидко наживав собі ворогів серед кіношних чиновників. А через запальність втратив кілька яскравих проектів. Наприклад, саме Юматову пропонували роль червоноармійця Сухова у "Білому сонці пустелі". Його вже затвердили на роль, але актор напередодні був на похороні та затіяв бійку з кимось із присутніх там. Так роль дісталася Анатолію Кузнєцову.
Останній раз яскраво блиснув своїм талантом Юматов на початку 80-х: на екран вийшли відразу три фільми, де він знявся в головній ролі - "Петрівка, 38" у 1980 році, "Огарьова, 6" у 1981 році та телевізійний фільм"ТАРС уповноважений заявити" у 1984 році. Після цього йому надали звання народного артиста РРФСР. та забули.
У 1994 року Юматов раптово сам нагадав себе. "Кумир 1960-х років застрелив людину", - говорили заголовки газет. Артиста звинувачували у загибелі 33-річного азербайджанця-двірника, який допомагав Юматову поховати його улюбленого собачку Фросю (артист все життя любив собак, при можливості підгодовував бездомних тварин). Конфлікт стався після "поминок" Фросі. Слово за слово, артист і двірник посварилися, і Юматов схопився за рушницю, що зберігалася вдома. За півгодини Юматова відвезли до міліції, а звідти - до "Матроської Тиші".
2. Володимир Долинський, заслужений артист України
У 1973 році молодого артиста театру Сатири Володимира Долинського заарештували, звинувативши його за статтею 88, частина 2 КК - "валютні махінації", що в епоху СРСР вважалося дуже тяжким злочином. Долинський справді до цього навчився проводити угоди купівлі-продажу валюти. Але це було суто випадково. Театр Сатири мав намір їхати на гастролі до Швеції і актор купив 30 доларів. Потім поїздку скасували і довелося заново купувати рублі. Але зрештою Долинський залишився над накладе. Актора помістили до слідчого ізолятора КДБ "Лефортово", де він перебував рік і 17 діб. "З перших же днів неволі я твердо вирішив: так просто я вам не дамся, - розповідав потім Долинський. - З якого дива? Я нікого не вбив, не обдурив, не обікрав. "Порушення правил про валютні операції". життя, відривати від дому, прирікати на ганьбу, губити роки життя, позбавляти найбільшої пристрасті - театру... "Не дамся!" - казав я собі всі ці місяці. "косити під дурня", тобто добитисявизнання душевнохворим. Але що я знав про психіатрію? Ні хрону. Дурень, це у якого слина капає, та тата з мамою плутає, та ще й з собою все покінчити хоче. "О, останнє мені, мабуть, підійде", - вирішив я. Долинський і справді двічі інсценував самогубство ( намагався перерізати вени і викликати напади задухи), але зі слідчого ізолятора його не випустили.
Суд засудив актора до п'яти років позбавлення волі. Відбувати термін Долинського відправили до Кіровської області, місто Кірово-Чепецьк. Після трьох з лишком років на зоні Володимира перевели в колонію-поселення. Через кілька місяців за клопотанням багатьох відомих акторів Володимиру Долинському зменшили термін до 4-х років та випустили на волю. Відразу після цього Марк Захаров запросив Долинського в Ленком.
3. Сергій Шевкуненко, актор
Хлопчик з "мосфільмівської" родини (батько - директор 2-го творчого об'єднання кіностудії "Мосфільм", мати - асистент режисера цієї ж кіностудії) став зіркою в 14 років, знявшись з пригодницьких фільмів "Кортик", "Бронзовий птах", "Зниклий птах" ". Але потім життя юного актора покотилося під укіс і завершилося трагічно.
4. Валентина Малявіна, заслужена артистка України
Красуня Валя Малявіна вийшла заміж за учня сусідньої школи Олександра Збруєва відразу після того, як продзвенів останній дзвінок. Але ранні шлюби, зазвичай, недовговічні.
На першому курсі Щукінського училища на юну чорнооку красуню звернув увагу на той час ще нікому не відомий режисер Андрій Тарковський. І запропонував їй головну жіночу роль - Маші - у своїй першій повнометражній картині "Іванове дитинство".
На зйомках між Валентиною Малявіною та Андрієм Тарковським розпочався роман. Валентинаказала: "Тарковський - це моя доля, моє щастя. Він казав, що міг би прожити зі мною все життя. Але... я була одружена з Збруєвим, Тарковський теж був одружений. Андрій просив, щоб я знімалася тільки в його фільмах. Однак після "Іванова дитинства" нам так і не вдалося попрацювати разом.
Після цього актриса багато знімалася, також багато закохувалась, розлучалася і знову виходила заміж. Але щастя не було: у неї загинули дві дитини.
Зі своїм черговим чоловіком - актором Стасом Жданько - Валентина Малявіна познайомилася після вистави "Злочин та покарання". Було в цьому щось пророче. Молодий актор заочно вже був закоханий у Валентину. Невдовзі вони почали жити разом. Але життя не склалося: Жданько не пропонували ролі, і він впав у депресію.
Фатальна подія сталася 1978 року. Як усе було насправді, так і не вдалось встановити. Сама Валентина Малявіна розповідала, що все трапилося так: "Ми сіли обідати, я трохи випила. Він був проти, бо йшов Великий піст. Але я не послухала. Вийшла на кухню. Хвилин за п'ять заходжу до кімнати, а Стас прямо в мене на очах падає з крісла. Я подумала, що він п'яний. Але потім побачила, що він встромив ножа. Я впевнена, що він просто хотів нас налякати, а не вбити себе.
Однак через п'ять років, 1983 року, справу порушили з архіву. Ініціатором цього став Микола Попков, друг Жданько. Він переконав його батьків, що вбивцею їхнього сина є Валентина Малявіна. Знову відбувся суд, на якому актрису визнали винною у умисному вбивстві та засудили на 9 років. Повний термін актриса не відсиділа: її амністували після 4 років ув'язнення. Після цього вона навіть знялася в кількох картинах: драмі Ольги Наруцької "Чоловік та дочка Тамари Олександрівни",мелодрамі Анатолія Матешка "Жінка для всіх", ліричної комедії Володимира Грамматікова "Осінні спокуси" та інших.
5. Микола Годовиков, актор
Петруха із легендарного "Білого сонця пустелі" потрапив у кіно у 16 років.
На "Ленфільмі" (Родовиків родом з Ленінграда) проходив набір у картину Григорія Полоки "Республіка ШКІД". Микола із приятелем вирішили спробувати щастя. Водночас хлопець уже перебував під пильною увагою міліції як важкий підліток. Вперше він "попався" на крадіжці під час зйомок "Білого сонця пустелі". У студії раптом з'явилися невідомі, котрі цікавилися, як знайти друга Петра. Коли вони пішли, було виявлено зникнення частини знімального обладнання. Миколу-Петроха відразу ж помістили в камеру попереднього ув'язнення. Втім, тоді хлопець відбувся легким переляком. Але через те, що після "Білого сонця" річників ніде не знімався і не працював, в 1979 році його засудили на один рік "за дармоїдство".
Але тривало спокійне життя недовго. Посоромившись із тещею, він знову взявся за старе.
При спробі пограбування квартири, його та його приятеля було затримано.
Вони намагалися вкрасти дефіцитні за радянських часів товари: кролячу шапку, каву, джинси, три наручні годинники. Приятель Годовикова привласнив також фотоапарат і ощадкнижки. Приятелі збиралися піти вже з квартири, але на порозі їх зустріла міліція: хазяйська дочка не змогла відчинити двері і звернулася за допомогою.
Черговий суд відбувся 1 травня 1991 року. Годовиків отримав 2,5 роки і був відправлений до Володимирської колонії суворого режиму для рецидивістів. Починаючи з 2000 року, Годовиков знову почав зніматися в кіно - його можна побачити в серіалах "Агент національної безпеки", "Таємниці слідства", "Спецназ", "Вулиці розбитих ліхтарів".
6. Арчіл Гоміашвілі, народний артист Грузинської РСР
Актор Арчіл Гоміашвілі, який у картині Леоніда Гайдая "Дванадцять стільців" зіграв Остапа Бендера, у житті теж був авантюристом, про що не раз сам розповідав: "Хлопчик я був невгамовний, сидів кілька разів у в'язниці - за хуліганство, за крадіжку." зірка мене вела весь час”.
1943 року, коли молодий актор влаштувався в один із перших своїх театрів – Тбіліський театр української драми ім. Грибоєдова – зарплати йому явно не вистачало. І тоді разом із винахідливим другом Арчіл вирішив підзаробити. Причому досить оригінальним способом. Вночі вони з напарником пробралися до театру, де працювали, та зрізали з усіх крісел шкіру. Пізніше продали її місцевому шевцеві. Приятелів заарештували. Арчіл отримав два роки у виправному таборі під Тбілісі.