Айдар», собака Бадді та заслужена нагорода, Газета «День»
Викладач Вінницького національного технічного університету, кандидат технічних наук Світлана Бевз та її чоловік, заступник начальника служби програмного супроводу ПАТ «Вінницяобленерго» Сергій Бурбело минулого року влітку майже три місяці воювали на передовій, а коли повернулися до рідної Вінниці, зайнялися волонтерством.
Ми зустрілися у холі її рідного політеху. Світлана Бевз запросила мене до свого кабінету докторантів і почала розповідати про дорогого її серця «Айдара», згадувала хлопців, волонтерів та тих, кому не судилося повернутися додому.
«В «Айдарі» панує атмосфера високого патріотизму, піднесеного бойового духу, братерства та взаємовиручки, і ми щасливі, що нам судилося воювати саме у цьому добровільному батальйоні, — наголошує Світлана Володимирівна. — Коли сталася анексія Криму і ворог почав наступати на Донбас, ми з чоловіком вирішили, що підемо на війну. Це було наше спільне рішення. Водночас шукали варіанти, як можна потрапити на службу до Збройних сил України, цікавилися, чи можуть нас мобілізувати. Нам запропонували контрактну військову службу терміном на три роки, але для цього потрібно було розрахуватись з роботи. Поміняти свою улюблену професію на військову службу ми не хотіли, тому вирішили піти добровольцями до «Айдару».
КОЛИ СВІТЛАНА ТІЛЬКИ ПРИЇХАЛА В РОЗМІЩЕННЯ «АЙДАРА», СОБАКА БАДДІ ВІДРАЗУ ВИБРАВ ЇЇ ГОСПОДАРКОЮ. ДО СВІТЛАНИ ВОНА ВТРАТИЛА НА ВІЙНІ ВЖЕ ТРИХ СВОЇХ ВЛАСНИКІВ / ФОТО НАДАНО СВІТЛОЮ БЕВЗ
Родичам Світлана та Сергій сказали, що поїхали відпочивати на море. Але коли ті з телевізійних новин побачили їх у Щасті, то не здивувалися, бо подружня пара завжди була небайдужа до чужого горя.
Подружжя разом вистояло не один бій, доля вберегла їх від куль та уламків.
«Залишити військове братство було неможливо. Цей дух настільки ріднить людей, що приїхати додому і більше не їздити на схід просто неможливо, переконана Світлана Бевз. — Разом з тим, я розумію, що важливо займатися благодійністю і тут, у тилу, де лікуються та проходять реабілітацію наші хлопці.
Нещодавно у нас у гостях були волонтери з Мукачева, які випустили книгу патріотичної поезії «Воїни Світла». Там зібрано вірші сотні українських поетів. У книзі є твори вінницької поетеси Олександри Бурбело, моєї донечки та інших відомих українських поетів, яких ми вже назвали поетичною сотнею. Книгу презентували пораненим бійцям, які лікуються у вінницькому військовому шпиталі, та у нашому університеті. У рамках цієї акції провели вечір пам'яті на честь загиблого студента нашого вишу, айдарівця Володі Мухи. Він пішов добровольцем на фронт, воював у нашій 27-й вінницькій сотні. Хотів перевестися на заочну форму, щоб залишитись у батальйоні захищати Батьківщину, але не встиг, загинув.
Бути волонтером важко, — переводить подих і продовжує розмову Світлана Бевз. — Це необхідна робота, але вона забирає багато сил та часу. Згадую, як до нас на передову вперше за мого перебування там приїхали наші вінницькі волонтери. О! Це було свято, так радісно, ніби тобі привезли частинку рідного дому. Тоді я вперше познайомилася із знаменитим волонтером із правозахисної організації солдатських матерів «Мальва» (з Гайсина Вінницької області) Людмилою Менюк. Це легендарна жінка, яка, незважаючи на втрату на фронті рідного сина, теж айдарівця, не кинула займатись волонтерством, допомогою іншим. Саме вона надала мені сил і надихнула нові звершення».
Є у Світлани та Сергія ще одне джерело натхнення – це їхній собака, німецька вівчарка Бадді, яку вони привезли зі сходу. Коли жінка тільки приїхала до розташування «Айдара», собака одразу вибрала її господинею. До Світлани вона втратила на війні вже трьох своїх власників. Перший був сапером і навчив Бадді шукати міни. Саме він привіз її до «Айдару», але загинув у бою. Бадді підірвалася на двох розтяжках, але вижила.
Коли Світлана та Сергій поверталися до Вінниці, собака чекала на щенят, подружжя не змогли залишити його в батальйоні, забрали у свою однокімнатну квартиру. Цуценят, що народилися взимку, розібрали вірні друзі айдарівці та волонтери. А Бадді завжди поряд зі Світланою, віддано оберігає її.
«Це дуже розумний собака. Коли я була в «Айдарі», вона постійно ходила зі мною. Я заступаю на пост, він у нас розташовувався на даху, а вона чотири години лежить, чекає на мене внизу. Навіть уночі не засинала, все стежила за мною, як би чогось не сталося, — розповідає Світлана. — У нас із Бадді повне порозуміння. Я ніколи її не лаю, вона все розуміє за моїм настроєм, голосом. Я ціную її як свого вірного бойового побратима».
Наразі Світлана Володимирівна працює доцентом на кафедрі електричних станцій та систем, заступником директора в Інституті магістратури, аспірантури та докторантури технічного університету, пише докторську дисертацію. Паралельно займається волонтерською роботою та благодійністю. Скажете: як їй вистачає все це часу? Не вистачає. Навіть якби доба складалася з 48 годин, її для всіх задумів і проектів не вистачило б. А нещодавно Світлану Володимирівну за відвагу та мужність у бойових діях Всеукраїнське об'єднання «Країна» нагородило медаллю «За оборону рідної держави». До нагороди жінку представив батальйон"Айдар".
«Нагородили мене на святі з нагоди річниці створення добровольчого батальйону «Айдар», яке відбулося нещодавно у Києві, — каже Світлана. — Але я воювала не для нагороди, не заради неї зараз займаюся і волонтерською справою, а заради перемоги. Щоб мої друзі повернулися додому, раділи життю разом зі своїми рідними.
Зараз нам не можна втрачати надію та віру. Ми просто не маємо на це права. Ціна нашої перемоги надто висока, ми втрачаємо колір української нації, і про це слід пам'ятати щодня. Якщо ви прожили день і нічого не зробили для перемоги, цей день пройшов даремно».