Апатія винна
Літак шукали не там. Для пошуку літака створили Координаційний центр, до складу якого увійшли фахівці з Малайзії, Китаю та Австралії. Крім того, розгадати загадку Boeing намагалася і продовжує намагатися Незалежна група (НГ) з близько 20 пілотів, учених та інженерів з усього світу — в основному вони займаються аналізом уже відомої інформації. Через сім місяців після події підводну пошукову операцію розпочало Австралійське бюро безпеки на транспорті (АББТ).
У питанні пошуків літака Незалежна група та австралійське бюро загалом дійшли згоди, проте були й розбіжності. Головне з них стосується питання, коли саме літак повернув на південь, а від цього залежить область його пошуків. АББТ, визначаючи цю сферу, керувалося теорією, згідно з якою літак під контролем пілота пролетів 185 кілометрів у вимушеній посадці на воду вже після того, як закінчилося паливо. Проте експерт з НГ, аерокосмічний інженер Річард Годфрі наголошує, що теорію від самого початку спростували супутникові дані, які показали, що в останні хвилини повітряне судно знаходилося в крутому піку, «розганяючись в океан із жахливою швидкістю».
В результаті, на його думку, АББТ необґрунтовано розширювало сферу пошуків, витрачаючи надто багато сил. Навіть коли бюро визнало неспроможність теорії, воно продовжило «базуватися на хибних припущеннях» і пропонувало шукати літак там, де його не могло бути, вважає Годфрі. При цьому чоловік однієї із загиблих у Boeing заявляв, що австралійці співчутливо ставилися до ситуації, в якій опинилися родичі пасажирів, та їхнім умовлянням продовжувати пошуки. У той же час Малайзія, на його думкусловами, була не надто в цьому зацікавлена.
У тому, що літак не знайшли, винна апатія. Такого висновку приходять журналісти The Guardian. «У міру того, як пошук завершується через три роки, АББТ намагається сказати: „Ми зробили все можливе, нам не пощастило, кінець історії“», — каже колишній член Незалежної групи, журналіст Джефф Вайс. Член НГ у Белфасті Дон Томпсон зазначає, що через три роки таємниця «перестала цікавити більшість людей». «Але є близько 1000 чи 1500 людей, які прокидаються щоранку з реальністю: „Мій чоловік, мій батько, моя дочка, моя сестра, мій брат досі не повернулися додому, і я не знаю, де вони перебувають», — каже він.