Більше, ніж кохання».
Передача відбулася. Ніхто, звичайно, не попередив мене про це, тим більше не запропонував заздалегідь подивитися змонтований матеріал: впевнена, побачивши його, дещо зі сказаного мною я попросила б прибрати. Але має зізнатися — від самого початку я припустилася помилки: відсутність досвіду участі в публічних проектах призвела до того, що я, виявивши довірливість, не дізналася подробиці: якою буде концепція передачі, її мета, і головне — хто в ній прийме участь. За свою помилку я була жорстоко покарана.
Велика частина передачі звелася до «жовтизни» і двозначностей, а єдиним, крім мене, учасником розмови виявився заслужено зневажаний всіма піаніст Андрій Гаврилов, постачальник брехливих гидотів, який намагається роздмухати інтерес до себе публікацією смажених фактів із життя великих людей.
Свого часу я була одним із ініціаторів відкритого листа Гаврилову та тим виданням, які не гребують публікацією подібних «сенсацій». І тому мені навіть у страшному сні не могло наснитися, що ми з ним опинимося на екрані в одній компанії. Більше того, мало не співрозмовниками-однодумцями, бо змонтовано матеріал таким чином, що мої репліки начебто підхоплюються Гавриловим і навпаки.
Розумію вразливість свого становища: після бійки кулаками не махають, до того ж ніхто не повинен вірити мені на слово. І все-таки я не могла не написати цього листа — у ньому не тільки каяття та спроба відхреститися від того, в чому я необачно погодилася взяти участь; у ньому заклик колегам — прискіпливо, не шкодуючи часу і не соромлячись, заздалегідь з'ясовувати всі подробиці роботи, до якої вам належить бути причетним. Сама ж я ніколи, як і до цієї передачі, не братиму участі в подібних проектах.
Мені залишається лишесподіватися, що моє справжнє ставлення до героїв цієї передачі, ставлення, в щирості якого вони не мали приводу сумніватися, не може бути перекреслено цією прикрою історією.