Б-о-л-і-в-а-р (Пісний Андрій)
*** Сяючим далечінь відтепер не місце У моїй, очманілій від дум, голові Сентенцію пам'ятаєш? - Іншого, мовляв, тіста - Піїти. з амурами у кожній строфі!
І що ж, паскуда, ти тут кровоточиш Шипить розпалений ненавистю народ, Плюс. Гладке поле плугами борознеш У своїх творах братик ти лютий.
Ми тут відпочиваємо. Сади Епікура - Нам дарують потоки блаженних частинок Поезія - Ваша. каштаново-бура, Як висверк зірниць, що турбують душу.
Ми прагнемо досягти стану спокою.
Кому це треба, скажи-но на милість Адже в світі і так до хрону суєти Нарікаєш невиразно про нашу безкрилість А ми своєю тлінністю дуже горді
Нам братик немає справи до крил Дедала І мало хвилює спалена Д*Арк Ми криємо вірші за стандартними лекалами У нас усіх несе на собі Болівар
Сяючим далечінь відтепер не місце У моїй, очманілій від дум, голові Сентенцію пам'ятаєш? - Іншого, мовляв, тіста - Піїти. з амурами у кожній строфі!
З оповідання "Дороги, які ми вибираємо" ("Roads We Take", 1910) американського письменника О. Генрі (псевдонім Вільяма Сідні Портера, 1862-1910). Болівар — кличка коня, на якому могли б врятуватися двоє друзів, але один з них, на ім'я Додсон, на прізвисько Акула, кинув друга і врятувався сам. На своє виправдання він сказав: «Болівар не винесе двох». Пізніше, коли Додсон став великим підприємцем, ці слова стали його девізом, яким він керувався у відносинах зі своїми діловими партнерами.
Аносказально: або ти, або я; виграти має хтось один.