Це виклик губернатору! Долеві події серпня в Тверській області
Мене останнім часом не перестає дивувати губернатор Тверської області Ігор Руденя. І не хочу приховувати, що він все більше мені подобається, коли стає зрозумілим масштаб перетворень, який він намагається зробити в регіоні. Масштабні люди мені взагалі подобаються.
Стерлядь спливає у Волгу…
Здавалося б, рибальство та промислове розведення риби – очевидний фактор розвитку в регіоні, де в деяких місцях так багато озер та річок, що води більше, ніж суші. У цьому поруч великі ринки реалізації свіжої риби – Москва і Санкт-Петербург. Але чомусь ця конкурентна перевага не була очевидним місцевим чиновникам, які всіляко заважали розвитку галузі.
Сам Ігор Руденя затятий рибалка. Я, правда, особисто не бачив, але кажуть, що його рано-вранці можна зустріти на Волзі з вудкою.
В результаті переговорів Рудені з Шестаковим було заявлено, що програма Росриболовства щодо «зариблення» водойм Тверської області буде розроблена протягом двох місяців. Крім цього, Тверська область виступить із законодавчою ініціативою щодо наділення співробітників Державної інспекції з маломірних суден функціями рибоохорони.
Це очевидний крок у правильному напрямку. Треба лише зауважити, що кілька років тому, якщо я не помиляюся, за губернатора Дмитра Зеленіна, вже випускали мальків стерляді в Іваньківське водосховище. Непогано провести наукове дослідження долі тих мальків: скільки вижило, як збільшилася кількість риби?
Взагалі, непогано вже мати у Тверськійдержавної сільськогосподарської академії факультет рибного господарства та відповідну наукову школу. Настав час повертатися до наукового ведення народного господарства, це дозволить уникнути багатьох помилок і зробити інвестиції більш ефективними. Тому треба починати із вищої школи.
Я знаю приклад, коли ректор одного провінційного технічного університету далекого 1987 року замість підготовки юристів та економістів, як робили всі, відкрив програмістську спеціальність. Причому такого запиту у регіоні не було. Ректор знайшов соратників, і 1990 року ВНЗ почав готувати програмістів. У 1995, 1996, 1997 роках випуски були по 50 осіб. А галузі не було! Немає робочих місць, куди можна працевлаштувати випускників у невеликому місті.
Спочатку хлопці йшли до комерційних підприємств, у зв'язок, але здебільшого їхали. А потім самі почали організовувати IT-компанії. І тепер у місті є чудова IT-галузь. Компанії зі світовим ім'ям по 100 і більше співробітників, які чудово заробляють випускники. Понад тисячу робочих місць. А якби чекали, коли звідкись зверху з'явиться галузь, чи з'явилася б вона? Дуже багато залежить від правильного прогнозу майбутнього та активної позиції ректорів університетів.
...а над Волгою руйнуються пам'ятники
Друга проблема, що минулого тижня викликала велику суспільну дискусію, – обвалення Річкового вокзалу. Це новий виклик та випробування для губернатора. Дуже важливо, щоб він не зробив у цьому питанні помилки. Адже йдеться не просто про будівлю, а про символ Твері. Річ у тому, що Річковий стоїть на непростому місці, місці тверського отрочі монастиря.
Тут, біля впадання річки Тверці у Волгу, протягом останніх 1000 років відбувалися ключові моменти української історії.
Сам річковийвокзал будувався за часів Сталіна рамках великого проекту « Москва – Волга». Відповідало за будівництво підрозділ ГУЛАГу Дмитрлаг, що налічував 200 тисяч ув'язнених. Інженери та архітектори, які працювали на проекті, були, звісно, вільними – але роботи здійснювалися силами зеків.
За первісним проектом передбачалося, що будуть збережені тоді підвали Отроч монастиря, що тоді ще існували, в яких розгорнуть експозицію з історії цього місця. Щоправда, згодом від цього відмовилися.
А історія була визначна. Тут, наприкінці Отроч монастирі, протягом століть перебували великі подвижники, такі як Максим Грек, хранитель світової бібліотеки античності та раннього християнства, вивезеної за царя Івана Третього з православної Візантії ( після її захоплення мусульманами). Звідси вийшли великі проповідники, наприклад святий Тихін Задонський (1759 року його перевели до Твері з зведенням у сан архімандрита Желтикова монастиря, потім визначили ректором Тверської семінарії та водночас настоятелем Отроч монастиря). Святий митрополит всієї Русі Пилип, ув'язнений в Отрочі монастирі, відмовився благословити похід царя Івана Грозного на вільні українські міста Новгород і Псков. За це його задушив голова царської опричнини Малюта Скуратов. Ще в 1591 році мощі митрополита московського Пилипа, убитого в Твері опричниками Івана Грозного, були перенесені з Тверського отру монастиря на Соловки, а потім - в Успенський собор Московського Кремля ( цар Олексій Михайлович при цьому приніс публічне покаяння за гріх свого попередника). .
Ключове місце української історії
Сам Отроч монастир названий на честь отроків, дітей перших українських князів, які збудували тут дитинець. Дитинець – це давнє фортифікаційнезміцнення (Тфер, твердиня – старовинна назва Твері). Спочатку Твер розташовувалася на лівому березі Волги прикордоннем з Новгородської республікою, звідки поширювалося християнство вниз Волгою в землі язичників. Дитинець був спалений у 1238 році, внаслідок нашестя орди хана Батия. Обитель відновили лише в 1265 році, але Нова Тверь була побудована вже на правому березі Волги, в гирлі Тьмаки, як відображення нової геополітичної ситуації – залежність від монголів. Звідси почалося і звільнення Русі від ординського ярма зусиллями тверських князів.
З гирла Тверці відплив до Індії «український Колумб» Опанас Нікітін – 1468 року. Сюди ж близько 500 років тому прийшов митрополит Кіпріан, учень святого Григорія Палами, зі своїми ченцями-нестяжателями, несучи вчення про Фаворське світло – найвище православне знання.
Загалом тут багато чого було, що слід зберегти і передати нащадкам.
Символом усіх пластів історії Твері та Укаїни історії був річковий вокзал, що обрушився днями. архітектори, Що Будували його, як у римському Колізеї, зашифрували дуже багато. Навіть зовні Річковий вокзал у Твері та Колізей у Римі схожі.
До речі, Колізей теж будували політв'язні – євреї, пригнані з зруйнованого імператором Тітом Єрусалима. Він стоїть і є центром світового туризму, а Тверський «Колізей» зруйнувався.
Будівля живе, доки в ній є життя. На смерть Річковий вокзал засудили цілком конкретні люди з оточення колишнього губернатора Андрія Шевельова. Вони доводили, що треба ліквідувати проект «Вір у Твер», у рамках якого у приміщенні Річкового вокзалу креативна молодь проводила свої заходи. Ортодоксальні мракобіс з престарілих художників, неосвічені попи з антихристиянськими поглядами, недоучки з газети«Вся Твер», що видається за кошти муніципалітету, – усі вони винні у обваленні пам'ятника.
Вони хотіли грошей і думали, що отримають їх, відібравши фінансування у Центру сучасного мистецтва у Річковому вокзалі. Мимоволі саме ці люди стали причиною вбивства народної душі міста, яка тільки починала оживати. А разом із нею помер і Річковий вокзал. Тепер його треба відновлювати. Але його не можна відновити, не надавши нового сучасного функціоналу будівлі.
Створити музей України та Волги
Найпростішим рішенням було б створення тут певного суспільного вільного простору в рамках виставкового центру, побудованого на наукових засадах, де створюються всі сучасні музеї. Нещодавно я був у Єкатеринбурзі і бачив створений там музей Єльцин-центр. Дуже вражаючий приклад.
За таким же принципом та з використанням ще більш сучасних комп'ютерних технологій можна створити у Твері музей історії України. Це дуже важливо з огляду на запит на оновлення ідеології. Під такий проект можна легко знайти фінансування у Москві.
У Твері у реконструйованій будівлі Річкового вокзалу можна створити сім-дванадцять змінних роботизованих експозицій на основі доповненої реальності, які б показували всі етапи формування українського етносу, сучасної України, починаючи з фатьянівської культури до сьогодення.
Інсталяції можуть розповідати і народи Волги. Річка Волга – унікальне культурологічне явище. Протягом 3530 кілометрів на її берегах живе багато націй і присутні всі чотири світові релігії: християнство, іслам, буддизм та іудаїзм. Це особливий культурологічний феномен, який може стати драйвером туристичної галузі.
В принципі, потрібні невеликі гроші, щоб створити у Твері світовий центртуризму, світової культури На виставці «Інопром» у Єкатеринбурзі цього року (вона була присвячена «Розумному виробництву», і її відвідав президент Володимир Путін) «українська мідна компанія» демонструвала павільйон із технологіями, про які я вам розповідаю. Вартість павільйону становила 12 млн доларів, і він проіснував лише один тиждень, поки йшла виставка.
Може, ми витратимо сумісну суму та створимо туристичний об'єкт, куди поїдуть не лише школярі з усієї країни, а й туристи з Китаю, Індії, Європи? Це завдання, яке можна порівняти з масштабом особистості нинішнього тверського губернатора Ігоря Рудені.
Кулінарні фестивалі як симуляція роботи
Говорячи про розвиток туризму, чиновники знову проводять кулінарні фестивалі на Селігері за бюджетні гроші.
У нас, наприклад, немає жодних виразних програм по Торжку – найперспективнішому туристичному місту. Міністерство туризму Тверської області готує до випуску чергові нові путівники. Вивчивши попередні видання, експерти заявили, що вони нудні, несучасні та незручні – скоріше відштовхують мандрівника від відвідування області, ніж звуть вирушити в дорогу. Туриста сьогодні можна захопити лише ретельно опрацьованою, красивою та професійно обіграною історичною легендою, порівнянною з Мертвим морем, замками Луари чи Діснейлендом, чи нашими Плесом, Мишкіним чи Нікола-Ленівцем.
Пам'ятники культурно-історичної спадщини, природні краси, об'єкти сервісу та гостинності, інтерактив та відпочинок описані в путівниках як окремо взяті предмети, що не створюють уявлення про унікальну та захоплюючу мандрівку в особливий світ Тверського краю. У путівниках, як за радянських часів, написано «все для всіх». Як наслідок – подив, розчарування туристів тапретензії. Як не дивно, всі ці питання не відображені й у програмі «Розвиток туризму у Тверській області».
Синдром вивченої безпорадності
Чинники розвитку чи деградації будь-який територій бувають двох типів: внутрішні та зовнішні. Зовнішні чинники сьогодні, хоч як це дивно, спрямовані на розвиток тверського регіону. Економічна кон'юнктура для Тверської області складається більш ніж успішно. А ось гальмом розвитку Тверської області є настрої місцевих еліт.
Ми ще у 2012 році писали з Марією Орловою у нашій книзі «Посібник для майбутнього президента»: у всіх комун, муніципалітетів і навіть держав існує три типи поведінки, від яких залежить майбутнє місця.
Перший тип, характерний для Твері, – стратегія приреченості, коли місцева спільнота і місцева влада навіть не намагаються планувати майбутнє, вважаючи, що будь-які зміни неможливі. Це стратегія смерті.
Другий тип поведінки полягає в тому, що є розуміння проблем і є спроби осмислення причин деградації, але вихід шукається не всередині спільноти, а зовні. Всі сподіваються на державні дотації, раптовий прихід багатого інвестора, появи губернатора "зі зв'язками", і все в цьому роді. Це також ілюзії.
Третя стратегія (єдино ефективна) – це пошук резервів розвитку всередині регіону, амбітні цілі, орієнтовані на загальносвітовий ринок та загальносвітові цінності культури, найпередовіші організаційні прийоми, технології та наукові розробки у процесі створення позитивного майбутнього території.
Проблема в тому, що наш новий губернатор Ігор Руденя діє у парадигмі третього сценарію, тверська молодь та рідкісні представники креативного класу – у другій парадигмі, ну а вся решта «кондової» тверської еліти зараженасиндромом вивченої безпорадності та функціонує у парадигмі першого сценарію. У цих умовах губернатор може просто надірватися. Не може всім займатися лише один глава регіону.
Єдиний вихід, напевно, це створити сучасний громадський орган управління поруч із тверським урядом, який здійснював би ефективну індустріальну політику з урахуванням драйверів нового технологічного укладу «Індустрії 4.0», на основі сучасної науки керував процесами в туріндустрії, вищій школі, вибудовував би імідж регіону. Усі ці напрями тісно пов'язані.
Геннадій Климов