Читати онлайн Весілля на святвечір автора Харт Джессіка - RuLit - Сторінка 1
Весілля на святвечір
Тея зітхнувши зачинила холодильник і почала обшукувати кухонні шафи. Порожньо. Нічого хоча б віддалено нагадує сніданок. Відмінний початок відпустки! Моторошна дорога, непривітний сусід, чотири години сну, навіть менше. А тепер і поїсти нема чого.
- Що ти там робиш?
Почувши голос Клари, Тея випросталася, відкинувши з лиця сплутане волосся. Племінниця стояла на нижньому майданчику сходів — сонна, скуйовджена, в мішкуватій рожевій футболці. Що ж, прокинутися після чотирьох годин сну куди легше в дев'ятирічному віці, коли маєш пружне маленьке тіло і шкіру, як персик. Це тобі не тридцять чотири, тим більше, що ніжна шкіра і струнка тіло ніколи не вважалися твоїми головними достоїнствами.
— Намагаюся знайти щось на сніданок.
- Це здорово. Я хочу їсти.
- Я теж, - пошепки відповіла Тея.
Відразу видно, що вони із Кларою родичі.
Тітка і племінниця вирушили в ліжко о пів на шосту ранку, а зараз лише дев'ять. Будь-який нормальний шлунок був би спантеличений кошмарною поїздкою, прибуттям в чужу країну і досконалою знемогою, але шлунки родини Мартіндейл витриваліші! Нехай до Землі швидко наближається величезний астероїд, на апетит Теї це не вплине. Гей, уже дев'ять годин! Не дивно, що я трохи голодна. Добре б перед кінцем світу з'їсти яєчню з беконом або, на крайній край, рогалик. Зрозуміло, з чашкою міцної кави на додачу.
Вона навіть не схудла через Гаррі, а це нечесно. Усі її подруги втрачали апетит у моменти душевного переживання, але на Тею страждання ніколи не чинили подібної дії. Вона просто вирушала додому і, щоб заспокоїтись, у величезній кількості поглинала їжу.
Тепер поїсти не вдасться. Така ось невдача!
— Не можу знайти нічого їстівного, — сказала вона Кларі. — Доведеться вирушити за покупками.
Клара витягла обличчя.
— Але ж тут немає магазинів. Потрібно повернутися до міста, яке ми проїжджали вночі. Потрібна вічність.
- Знаю. — Тея скривилася при спогаді про жахливу дорогу через гори на світанку. — Не впевнена, що зможу знову витримати ці віражі та ще й на порожній шлунок.
— Спершу подзвонимо твоїй матері і з'ясуємо, з якого переляку вона забронювала не пляжні апартаменти поряд з магазинами та ресторанами, а житло біля чорта на паличках!
— Вона ж казала, що вілла буде відокремленою, — посміхнулася Клара.
— Із цим вона не помилилася.
Тея визирнула у вікно. Пустельні схили гір, оливкові гаї, захоплюючий вид білих вершин вдалині. Зовсім непогано, але зараз вона пожертвувала б цим романтичним пейзажем заради іншого ландшафту, скажімо, потворного супермаркету чи пересічного ресторанчика на колесах, з тих, що доставляють каву галонами і мають асортимент калорійних сніданків. Намагаючись зосередитись, вона погризла великий палець, але мозку для відповідної роботи насправді був потрібний кофеїн.
— Запитаємо на сусідніх віллах, — пробурмотіла Тея, — чи не дадуть нам трохи хліба, поки ми не дісталися магазину.
— Ми ж не проситимемо їжі у буркуна, якого зустріли вночі?
Клара і Тея подивилися один на одного, з побоюванням, згадуючи нічну подію.
— На мою думку, тут три вілли, — сказала Тея, намагаючись виглядати впевненою. — Сподіваюся, господарі третьої виявляться дружелюбнішими.
У будь-якому випадку вони не будуть ворожішими, подумала Тея. І це називається відпочити у відпустці!
Вона не розраховувала починати його, випрошуючи шматок хліба та склянкуводи. Чому все це відбувається з нею?
Тея у шортах та футболці та Клара у футболці поверх купального костюма вирушили на пошуки сніданку. Ну, голод голодом, а все ж таки на терасі вони затрималися і озирнулися. Нарешті їм вдалося розглянути всі три вілли, включаючи їхню власну, — елегантні кам'яні будови навколо загального басейну, блакитна вода якого виблискувала в променях сліпучого грецького сонця.
- Круто, - перевела подих Клара. — Я поплаваю після сніданку?
Було дуже тихо. Повітря прогрілося і наповнилося ароматом трав. Тея з розумінням зітхнула.
— Чудовий запах… чебрець, чебрець… Слухай, купимо трохи баранини та приготуємо ввечері?
— Давай спочатку знайдемо сніданок, — порадила практичніша Клара.
Їхня вілла знаходилася між двома іншими, виходячи прямо до басейну, за яким починалися гори. Праворуч була вілла, на яку вони натрапили помилково вночі.
— Почнемо з цієї, — сказала Тея і повернула ліворуч.
Стояла тиша, коли вони підіймалися сходами на терасу.
- Вітання! - Крикнула Тея, але відповіді не було. - Хто-небудь! Гей!
— Тут немає нікого, — розчаровано прошепотіла Клара.
Неохоче вони повернулися, щоб глянути на віллу навпроти. Через басейн її було видно краще, ніж із їхньої тераси. Тея і Клара виразно побачили чоловіка, що сидів за столом у завитій виноградом альтанці. Волочачи ноги, підійшла маленька дівчинка і важко опустилася в крісло поруч із ним.
- Це він, - прошепотіла Тея.
— Все ще гнівається, — сказала Клара.
Було надто далеко, щоб побачити вираз його обличчя, але Тея розуміла зміст слів племінниці. Вона вже пізнала його брутальність і не хотіла чути її знову. Так, вони з Кларою помилилися вночі дверима, але навіщо так виходити з себе?
Май вона хоч трохи почуття власної гідності, знайшла б ключі від автомобіля і кинула виклик серпантину замість того, щоб попросити у цієї людини навіть склянку води. Ішов бій між гордістю та шлунком. Виграв останній.
— У нього в будинку, мабуть, мила дружина, — припустила вона, звертаючись до Клари. — Напевно, він відчуває провину за те, як накричав на нас. Не так ми й шуміли.
— О п'ятій ранку, — уточнила Клара. — І потім ти в'їхала до його автомобіля.
— Просто трохи налетіла.
— Може, краще вирушити до міста? — сказала Клара, але Тея, розглянувши на столі чашку і кавник, схопила її за руку.
- Дивись, у нього є кава!
При думці про напій у неї закружляла голова.
Вона повинна щось зробити, щоб отримати чашку кави прямо зараз.
— Тільки ходімо й подивимось, — сказала вона жалібним голосом. — Не стане він кричати на нас у присутності своєї дочки.
— Ходімо, але ти розмовлятимеш, — попередила Клара.
Коли вона підійшла до чужих щаблів, нерви її почали здавати. Вона встигла помітити, що обличчя чоловіка похмуре. Здавалося, він був занурений у якісь не дуже щасливі міркування. Тея нерішуче зупинилася.
— Можливо, це не надто хороша ідея, пробурмотіла вона.
— Іди, — прошепотіла Клара, трохи підштовхуючи її. — Ми все одно вже прийшли, а я вмираю з голоду!
Тея відкрила рота, щоб заперечити, але саме в цей момент маленька дівчинка помітила їх і підстрибнула від цікавості. Вона смикнула батька за рукав. Той повернув голову і побачив непроханих гостей, що причаїлися наприкінці сходів. Насуплені брови здивовано піднялися, а Тея жадібно ковтнула повітря: тікати тепер надто пізно.
Розпрямивши плечі, вона зробила крок на щабліз удаваною самовпевненістю. Клара не надто охоче пішла за нею.
- Добрий ранок! — Тея променисто посміхнулася, ніби вперше зустріла цю людину і ніби він ніколи несамовито не кричав на неї.