Чоловік без чобіт чому піарник не піариться - БлогНина Опалько
Я: Здрастуйте, мене звуть Ніна і я – піарник, який не піарить свої книги.
Зібрання анонімних піарників хором: Привіт, Ніно!
А якщо серйозно, то так, за основною професією та левовою часткою досвіду роботи я – PR-фахівець. Мої друзі беззлобно жартують з мене, що, долучи я свої навички до власної творчості, вже добилася б популярності. А я не можу. Не можу переступити через себе і почати розкручувати власну творчість. Та й взагалі будь-що «розкручувати» – тому й пішла з професії, коли зрозуміла, що можу «втюхати» людям те, що їм без потреби.
І, здавалося б, якісь проблеми: не хочеш – не піар, ніхто не змушує. Але проблема в тому, що я впираюсь у той самий моральний конфлікт, що й багато письменників тут. Я не переслідую комерційної вигоди, коли пишу, але мені хочеться, щоб мене читали (а кому не хочеться?), тобто, грубо кажучи, я готова бартером міняти свої труди на читацьку увагу. Але як привести читача до своєї книги, яка губиться під лавиною такого ж самвидаву? Так, тут можна сказати, що добрий текст сам себе «розкрутить», але, на жаль, це не завжди так – здебільшого такий текст навіть не сягає свого читача.
І мені сумно через те, що більшість сайтів самвидаву працює за принципом «за що зозуля хвалить півня»: начписи накручують один одному статистику, а в мене на такі методи ні сил, ні бажання, ні часу. Та й до чого вони, лайки заради лайків, якщо ти пишеш заради того, щоб розповісти гарну історію, торкнутися душі і, якщо пощастить, навіть допомогти читачеві?
Тож на даному етапі я намагаюся намацати баланс між інформуванням та нав'язуванням і хочу запитати. У письменників: як ви ставитеся допросуванню своїх книг, скільки приділяєте (якщо приділяєте взагалі) цього часу? І у читачів: як ви вибираєте книги на літері (оновлення, пошук за жанрами, рекомендації)?
Коментарі:
У гілці 6 Коментарів. Показати