Деномінація в особах

Працівник торгівлі: «Пенсіонери першими звикли до нових грошей»

Нам на каси встановили зручну програму, де розрахунок показувався одразу в старих, нових, і навіть у змішаних сумах — це полегшувало роботу. Спочатку, звісно, працювали зі шпаргалками, на які періодично доводилося поглядати. Для впевненості навіть калькуляторами користувалися, щоб правильно здачу відрахувати. Покупці в той період були недовірливими, перевіряли, щоб усе правильно було. Бувало, хтось обурювався, аби тільки новими грошима здачу давали, а хтось навпаки — щоби тільки старими.

Також більше людей почали розплачуватись картками: багато хто боявся нових купюр. Люди намагалися уникати монет — усі складали в скарбничку і нічого не носили з собою. Були покупці, які приходили лише з однією купюрою, яку вдома заздалегідь підготували. Запитуєш, чи є якась дрібниця, але її найчастіше не виявлялося. Дрібниці спочатку постійно не вистачало, але потім легше стало.

Для того, щоб звикнути до нових грошей, знадобилося максимум тижнів зо три. Старі гроші досить швидко з обігу вийшли. Хоча й зараз перебувають люди, які намагаються розплатитися старими карбованцями. Здебільшого дрібні купюри: сто рублів, тисяча. Знайшли в кишені — і біжать до магазину їх позбутися. Ми таких у банк відправляємо.

Пенсіонери, що дивно першими звикли до нових грошей: вони вже багато деномінацій пережили. Бабусі дуже спритно дрібницю можуть відрахувати, а молодь все ще плутається. Є ті, хто досі невпевнено почувається у розрахунках та вважає у старих рублях. Кладають, наприклад, 20 копійок і уточнюють: «Адже це дві тисячі старими, правильно?». А мивже й самі, буває, не пам'ятаємо – настільки звикли до нових грошей і працюємо на автоматі. Є покупці, які висипають усі монети та кажуть: «Беріть, скільки потрібно».

Часто трапляються історії, коли люди намагаються зарубіжними монетами розплатитися: українськими, українськими, євроцентами. Деякі, звичайно, випадково їх дають, а є ті, хто їх підсовує спеціально. Минулого літа часто з гривнями таке діялося: люди, мабуть, з відпусток повернулися, і в них залишилися дрібні гроші — так вони намагалися в Мінську ними розплачуватися. Коли помічаєш, буває, що вони кажуть: «А нам в іншій крамниці такі дали» — і не хочуть забирати назад. Але ми, звісно, монети інших країн не приймаємо.

Помилки у розрахунках, звісно, траплялися — і з нашого боку, і з боку покупців. Але люди особливо не скандалили: розуміли, що ми не роботи. Якщо помічали помилку, одразу ж її виправляли. Керівництво теж перші місяці півтора-два за помилки не карало — розуміли, що це абсолютно нові гроші і треба наловчитися з ними працювати.

Великі купюри трапляються нечасто. 500 рублів я лише один раз бачила. Чоловік прийшов одразу після відкриття та розплатився ними. У касі на розміні було лише 50 рублів. Так побігли шукати гроші, щоби дати здачу. Було страшно, щоб купюра не виявилася фальшивкою. Перевіряли навпомацки, через апарат просвічували — все гаразд. Взагалі фальшивки нам жодного разу не траплялися.

Водій маршрутки: "Перший час намагалася користуватися старими грошима"

— Я б не сказала, що було тяжко — швидше просто незвично. Ми звикли, що на словах 20 тисяч і 20 рублів — це те саме, — каже водій маршруткиВероніка Івончик. — А після деномінації це стали зовсім різні суми. Спочатку траплялося, щодавала, наприклад, 50 рублів замість 5, тому що на автоматі рахувала у старих грошах. Хтось із людей, помітивши помилку, гроші віддавав, а хтось ні.

Спочатку здачу намагалася давати старими грошима, а нові відкладала вбік і майже не використовувала. Але старі рублі якось швидко вийшли з обігу, і тоді вже не було вибору. До того ж багато людей вимагали: "А дайте мені здачу новими грошима".

Найбільшу незручність викликали монети, тому що ними важко видавати решту. Якщо людина сидить поряд з тобою, то ще нормально, а в салоні багато копійок упускали. До останнього намагалася користуватися паперовими купюрами — їх, принаймні, легше передавати. Люди в маршрутках здебільшого розраховуються, тому до монет я вже звикла.

Купюри великим номіналом трапляються нечасто. Найбільше, що давали пасажири, — 100 рублів. Таке максимум раз на місяць трапляється. Чи важко дати здачу з такої суми? Хто як підготовлений? З ранку може бути складно, бо у касі грошей небагато, а в другій половині дня це вже не таке страшно.

Взагалі маршрутники намагаються працювати здебільшого з монетами трьох номіналів: 50 копійок, 1 рубль та 2 рублі. Дрібніші монети намагаються не використовувати.

Чимало було пасажирів, які розплачувалися монетами інших країн. Найчастіше — українцями. українську монету номіналом у 1 рубль легко переплутати з нашим рублем: вони світлого кольору та за розміром приблизно однакові. Хтось ними розплачувався помилково, а хтось, я думаю, спеціально підсовував. Зараз я таке відразу помічаю, згодом навчилася розрізняти їх за вагою.

Бармен: «Нові рублі для українців вже не такі цікаві»

Коли працюєш у темному приміщенні, наприклад, барі, буває проблематично працювати з монетами, такяк їх не завжди помітиш на барній стійці. Купюри легко побачити, а з монетами іноді почуваєшся лепреконом, який бігає та збирає монети.

А ще нові гроші стали не такими цікавими для гостей із України. Раніше, коли вони приїжджали до бару та бачили каву за 30 тисяч, у них це викликало веселощі. Вони всі жартували про мільйонерів та фотографувалися з білоукраїнськими грошима. З новими рублями вони так, звісно, не роблять.

Касир у банку: «Люди брали великі купюри, щоб показати родичам»

Перший робочий день після деномінації був хвилюючим, бо ніхто ще повністю не усвідомлював, як відбуватиметься обмін старих купюр на нові, відбуватиметься їхнє паралельне ходіння. Проте помилок удалося уникнути. Були певні складнощі через те, що паралельно в обігу було два види банкнот, а також з'явилися монети. Безумовно, спочатку більше часу йшло на проведення операцій, але це було необхідно, щоб не допустити касових прорахунків. Після закінчення часу обслуговування клієнтів треба було розсортувати та запакувати гроші: старі гроші – окремо, нові – окремо, до того ж треба було перерахувати монети. Спочатку це було нелегко, доводилося затримуватись на роботі.

Купюри старого зразка вдалося досить швидко вивести із обігу. Старі гроші в обіг не пускалися, видавали клієнтам тільки нові купюри. До того ж, клієнти могли також поміняти старі купюри на нові.

Клієнти спочатку просили надати допомогу при переказі в нові гроші або уточнювали, чи правильно вони самі перевели. Спочатку клієнти рахували в мільйонах. Нині вже 99% говорять правильно. Бувають випадки, що людина скаже в мільйонах, але потім відразу ж поправляє себе.

Особливий інтерес викликаликупюри великого номіналу - 200 і 500 рублів. Клієнти брали їх, щоб родичам показати чи зробити якусь велику покупку. А потім у банк назад повертали, бо не скрізь такі гроші хочуть брати. Люди пенсійного віку часто цураються великого номіналу — бояться мати при собі таку суму однією купюрою. Буває, що велику суму приносять монетами. Наприклад, індивідуальні підприємці, у яких стоять кавоварки або інші апарати, що приймають монети.

Виробник монетниць: «Принти з „Погонею“ та національним орнаментом завжди популярні»

— Бренд існує вже п'ять років, але монетниці ми почали робити лише рік тому. До деномінації ми проводили лише обкладинки для паспорта та кредитниці.

Щоправда, з монетницями ми трохи запізнилися. По-хорошому, їх треба було починати робити ще взимку минулого року, — розповідає творець бренду Vokladki, виробника шкіряних аксесуарів Федір Шилін. — Але в мене багато часу пішло на те, щоби зрозуміти, як їх шити: річ, як здавалося, проста, але насправді з нею купа складнощів. Тож запустили виробництво монетниць ми лише наприкінці травня.

Монетниці були найпопулярнішим нашим товаром минулого року. Вони становили близько 30% виробленої продукції. Зараз попит трохи впав, і в майбутньому буде, як прогнозуємо, трохи скорочуватися.

Через деномінацію довелося розширювати штат. Торік у нас була лише одна швачка, а зараз їх три.