Дідівщина в армії, армійська дідівщина, як вижити в армії, знущання в армії
Служити мене забрали до Внутрішніх військ МВС. Потрапив служити «за блатом», у частину при окрузі. Звичайно, кожен, хто вступає на поріг казарми, відразу стикається з новим життям. Кажуть, як поставиш себе, так і піде служба. Поставив нормально себе. Хоч і були спочатку конфлікти з дагестанцами, але поступово давав їм зрозуміти, що не з боязкого десятка. Поступово мене почали поважати, справи в гору пішли, став на очах у командирів, багато друзів придбав. Місяць КМБ (курсу молодого бійця) пройшов непомітно. Цього місяця в армії я був навіть щасливішим, ніж за 5 років навчання в інституті. Було відчуття того, що я живу повноцінним життям. Суворе армійське життя загартувало мій характер. На присязі я як найкращий виступив із урочистою промовою. Здавалося б, на небі ні хмаринки, живи та радуйся.
Після КМБ потрібно було обрати роту, в якій служити далі. Був варіант іти до комендантської роти. Там ні про який порядок і мови не було, правили дагестанці, офіцери їх побоювалися, сержанти теж мали реальної влади. Також була можливість йти в РМТО (роту матеріально-технічного забезпечення), де я влаштувався б у друкарні, яке було найтеплішим місцем у всій частині. Коли запропонували йти до друкарні, без роздумів погодився. Але перед Новим роком таки перевели мене в комендантську роту.
Чому ж стався надлом? На КМБ я ввібрав у себе статутну систему. Намагався підлаштовуватись під вимоги сержантів, під вимоги статуту, що давало непогані результати. Коли ж я до комендантської роти прийшов, того, що в нас було на КМБ, не було й близько. Тобто, на папері керівництво особовим складом здійснювали офіцери та насамперед сержанти. Насправді ж усім заправляли дагестанці. Вплинути на них не могли жодні офіцерироти, ні тим більше сержанти. Хтось просто забив на них, хтось їх побоювався, а когось вони й підім'яли. Були деякі сержанти, які з ними на рівних спілкувалися, але це тому, що дозволяли даги. Інші сержанти постійно від них отримували тумаків, не кажучи вже про рядовий склад. Я дивився на це, і мене все більше охоплювали смуток та страх. Якщо сержанти нічого не можуть вдіяти з дагестанцями, то що я можу? А треба було просто захищати себе, битися з дагестанцями, так захищатися, ніби від цього залежало твоє життя. Так, я б отримав так, що мама не горюй, але потім вони б мене поважали. До речі, якби я бився в комендантській роті, то через деякий час мене всі б у роті поважали, а якби в РМТО, то просто опустили мене. Чому? Та все просто – дагестанці поважають тих, хто поважає себе. А українців немає. Тому що живуть за принципом «кожний сам за себе», «моя хата з краю» і т.д., якщо хтось вище, ніж вони (особливо якщо молодшого призову), то це викликає лише злість і заздрість. Я не кажу, що українці всі такі, але те, що це відбувається дуже часто, — це факт!
Крім того, я відчував, що в роті один залишився, це пригнічувало. Так були друзі з КМБ, але дивовижна річ! Поки все було гаразд, друзі друзями, а як якісь проблеми, то від друзів і слід застудив. Ніхто не підтримає, не підбадьорить словом, а коли дагестанці наїжджали, то й говорити нічого. Отак потихеньку мене і надламували протягом місяця.
Я вважав, що коли я прийду назад до РМТО, то все повернеться на круги свої, бо я відповідальний, дисциплінований, виконавчий і взагалі класний хлопець. Вважав, що в комендантській роті я з якогось страшного непорозуміння, і там не треба ставити себе відповідним чином. А тепер я зрозумівпросту річ — якщо потрапив у скрутну ситуацію, вибирайся з неї, а не чекай, коли твої проблеми за тебе вирішить добрий дядько. Навчився самостійно вирішувати свої проблеми, конфлікти.
Через місяць уже не був схожим на себе, від колишньої впевненості не залишилося і сліду, в очах страх і розгубленість. Завдяки зв'язкам я повернувся до РМТО. Думав, що справи в мене налагодяться, але не тут було! Почав помилятися у простих ситуаціях, отримувати тумаки. Постійними стали бійки із сержантом, який мене часто зачіпав. Десь став надто гордовитим, став зверхньо дивитися на хлопців свого заклику. Поступово всі почали відвертатися від мене. Одного разу після бійки із сержантом розповів про сержанта знайомому офіцеру.
У травні я остаточно опустився. Життя тепер для мене було суцільною чорною плямою, голова рішуче відмовлялася думати. Поступово до кінця літа я почав щось розуміти. У «зворотній стороні життя» насамперед. Почав розуміти, чому люди роблять комусь погано, чому заздрять, чому зраджують. До кінця служби я остаточно плюнув на все. Який я радий був, коли вийшов за поріг КПП! Я тоді думав, що все це забуду. Але немає.
Довелося багато чого в житті переосмислити. Тяжко довелося. Я почав аналізувати свій негативний досвід, здобутий в армії. Адже негативний досвід це теж досвід. Почав думати над тим, що мною було зроблено правильно, що неправильно. Тобто зробив таку собі «роботу над помилками». Спробував уже зробити якийсь вчинок, а потім уже дивився, до яких наслідків це призведе. Щоправда, кілька разів виганяли з роботи. Бувало, на роботі міг і поспати, і посваритися з начальством, чого до служби за мною не було. Просто раніше був слухняним, навіть надто. Іноді це давало позитивні результати, іноді ні. Зате навчився мислити творчо,проявляти ініціативу. Нестандартні рішення ухвалювати. Нестандартно мислити. З батьком, щоправда, часто почав лаятися, обстоюючи свою думку. Але я про це теж не шкодую, бо знайшов роботу набагато краще, щоправда, 9 місяців її шукав.
Після служби згадав усіх, хто мені колись зробив гидоту, підлянку. Вибачив їх усіх до одного. І, дивна річ, піднявся над цією злістю, заздрістю, полегшало на душі. Подумки вибачився у всіх, кому зробив погане. Тепер намагаюся творити добро, коли це можливо, не вимагаючи нічого натомість, не роблю наскільки можна поганого. Став природнішим, самим собою. Дуже багато читав матеріалів із сайтів realisti.ru та realove.ru, це допомогло знайти правильні орієнтири. Почав більше прислухатися до своєї совісті.
Щодо служби в армії, то я вважаю, що не треба боятися, я вважаю, що Бог не дає випробувань понад можливості. Треба просто сподіватися на Бога і прийняти випробування такими, якими вони є. І хотілося побажати всім бути всім самим собою.
P.S. Тепер шукаю свій шлях. І дуже хочеться знову відчути те, що випробував за перший місяць служби, на КМБ. І сподіваюся, що так воно й буде.
Дистанційний (онлайн) курс допомагає позбутися страхів і тривог: «Подолання страхів та тривог»