Дівчинка Снігуронька - версія для друку

Жили-були старий зі старою, вони не мали ні дітей, ні онуків. Ось вийшли вони за ворота на свято подивитися на чужих хлопців, як вони зі снігу грудочки катають, у сніжки грають. Старий підняв грудочку та й каже:

- А що, стара, якби у нас з тобою була донька, та така біленька, та така кругленька!

Стара на грудочку подивилася, головою похитала та й каже:

- Що ж робитимеш - ні, так і взяти ніде. Проте старий приніс грудочку снігу у хату, поклав у горщик, накрив ганчіркою і поставив на віконце. Зійшло сонечко, пригріло горщик, і сніг почав танути. Ось і чують люди похилого віку-пищить щось у горщику під ганчіркою; вони до вікна - дивись, а в горщику лежить дівчинка, біленька, як сніжок, і кругленька, як грудка, і каже їм:

- Я дівчинка Снігуронька, з весняного снігу скатана, весняним сонечком пригріта і нарум'янена.

Ось старі зраділи, вийняли її, та ну стара швидше шити та кроїти, а старий, загорнувши Снігуроньку в рушничок, почав її нянчити і пестувати:

Спи, наша Снігуронька,

Здобна кокурочка, 1

З весняного снігу скатана,

Весняним сонечком пригріта!

Ми тебе станемо напувати,

Ми тебе годуватимемо,

У кольорову сукню рядити,

Ось і росте Снігуронька на радість старим, та така розумна, така розумна, що такі тільки в казках живуть, а дійсно не бувають.

Все йшло у старих як по маслу: і в хаті добре, і на подвір'ї непогано, худоба зиму перезимувала, птаха випустили надвір. Ось як перевели птаха з хати в хлів, тут і сталося лихо: прийшла до старої Жучки лисиця, прикинулася хворий і ну Жучку благати, тоненьким голосом просити:

- Жученя, Жучок, біленькі ніжки, шовковий хвостик, пусти в хлівикпогрітися!

Жучка, весь день за старим лісом пробігавши, не знала, що стара птаха в хлів загнала, зглянулася над хворою лисицею і пустила її туди. А лисиця двох курей задушила та додому потягла. Як дізнався про це старий, то Жучку прибив і зі двору зігнав.

- Іди, - каже, - куди хочеш, а мені ти в сторожа не годишся!

От і пішла Жучка, плачучи, зі старого двору, а пошкодували про Жучка тільки старенька та донька Снігуронька.

Прийшло літо, почали ягоди встигати, от і звуть подружки Снігуроньку в ліс по ягідки. Літні люди й чути не хочуть, не пускають. Стали дівчатка обіцяти, що Снігуроньки вони з рук не випустять, та й Снігуронька сама проситься ягідок побрати та на ліс подивитися. Відпустили її люди похилого віку, дали кузовок та пиріжка шматок.

От і побігли дівчата зі Снігуронькою під ручки, а як у ліс прийшли та побачили ягоди, то все про все забули, розбіглися на всі боки, ягідки беруть та аукаються, у лісі один одному голоси подають.

Ягід набрали, а Снігуроньку в лісі втратили. Стала Снігуронька голос подавати – ніхто їй не відгукується. Заплакала бідолаха, пішла дорогу шукати, гірше за те заблукала; ось і залізла на дерево і кричить: "Ау! Ау!" Іде ведмідь, хмиз тріщить, кущі гнуться:

- Про що, дівчино, про що, червона?

- Ау-ау! Я дівчинка Снігуронька, з весняного снігу скатана, весняним сонцем підрум'янена, випросили мене подружки у дідуся, у бабусі, у ліс завели і покинули!

- Злазь, - сказав ведмідь, - я тебе додому доведу!

- Ні, ведмідь,-відповідала дівчинка Снігуронька,-я не піду з тобою, я боюся тебе -ти з'їж мене! Ведмідь пішов. Біжить сірий вовк:

- Що, дівчино, плачеш, що, червона, ридаєш?

- Ау-ау! Я дівчинка Снігуронька, з весняного снігу скатана, весняним сонечком підрум'янена, випросили менеподружки у дідуся, у бабусі в ліс по ягоди, а в ліс завели та й покинули!

- Злазь, - сказав вовк, - я доведу тебе додому!

- Ні, вовк, я не піду з тобою, я боюсь тебе - ти з'їж мене!

Вовк пішов. Йде Лиса Патрікеївна:

- Що, дівчино, плачеш, що, червона, ридаєш?

- Ау-ау! Я дівчинка Снігуронька, з весняного снігу скатана, весняним сонечком підрум'янена, випросили мене подружки у дідуся, у бабусі в ліс по ягоди, а в ліс завели та й покинули!

- Ах, красуне! Ах, розумниця! Ах, бідолашна моя! Злазь скоренько, я тебе додому доведу!

- Ні, лисице, улесливі твої слова, я боюсь тебе - ти мене до вовка заведеш, ти ведмедеві віддаси. Не піду з тобою!

Почала лисиця навколо дерева обходжувати, на дівчинку Снігуроньку поглядати, з дерева її зманювати, а дівчинка не йде.

- Гам, гам, гам! - загавкав собака в лісі. А дівчинка Снігуронька закричала:

- Ау-ау, Жученько! Ау-ау, люба! Я тут – дівчинка Снігуронька, з весняного снігу скатана, весняним сонечком підрум'янена, випросили мене подружки у дідуся, у бабусі в ліс по ягідки, у ліс завели та й покинули. Хотів мене ведмідь забрати, я не пішла з ним; хотів вовк відвести, я відмовила йому; хотіла лисиця зманити, я в обман не далася; а з тобою. Жучка, піду!

Ось як почула лисиця собачий гавкіт, так махнула хутром своїм і була така!

Снігуронька з дерева злізла. Жучка підбігла, її лобизала, все личко облизала і повела додому.

Стоїть ведмідь за пнем, вовк на галявині, лисиця по кущах шастає.

Жучка гавкає, заливається, всі її бояться, ніхто не починає.