Геннадій Шпаліков
Геннадій Шпаліков. Що може бути трагічнішим, ніж доля поета?
Шпаликов рвався виступити з проникливою промовою, але чиновники від культури, бачачи його статки, слова йому так і не дали, чим завдали кровної образи. Більше того, хтось пригадав Геннадію його знамените восьмивірш:
Шпаликов кинувся «на розбірки», але його повів з цвинтаря майбутній знаменитий письменник-сатирик Григорій Горін. У нього поет і позичив рубль на дешевий портвейн. Як потім виявилося, ця «позика» стала останньою краплею…
Ще зовсім молодим, коли він тільки-но ставав знаменитим, Геннадій Шпаликов на дні народження вибіленого сивиною побратима по перу дещо перебрав. Перебував у паршивому настрої й упустив фразу: «Поету в Україні треба дожити до 37 років. Далі йому жити просто непристойно…» Тоді ще ніхто й припустити не міг, що ті слова виявляться пророчими…
А які гарні вірші він писав ще в юності. Погодьтеся, далеко не кожен 17-річний хлопець може написати так образно, але водночас просто:
Але 1939 року Федора Григоровича перевели до Москви на посаду викладача Військово-Інженерної академії імені Куйбишева. Щоправда, у столиці Шпалікови прожили менше двох років – з початком війни академію перевели до Середньої Азії, де незабаром опинилися і викладачі разом зі своїми сім'ями. Втім, 1943 року все повернулося на круги свої. На щастя, квартиру Шпалікових ніхто не зайняв…
В останній військовий рік батько добився відправлення на фронт. Не зміг всидіти у тилу. Навесні 1945 року з Польщі надійшло повідомлення про те, що інженер-підполковник Шпаликов Ф. Г. зник безвісти. Пізніше виявилося – загинув. У ту ж саму Гена пішов у перший клас звичайної московської школи, де до випускного балу так і не доучився: як син загиблого офіцера бувнаправлений до Київського суворовського училища.
Умови були непрості: саме труднощі стали своєрідним подразником поетичної нотки його душі. Юнак буквально щодня щось складав: за цей час їм було написано 250 віршів, одноактна драма, дві розповіді, розпочато роботу над повістю та поемою. Один із віршів – «Геночка» – я навів вище…
А далі доля круто змінилася. Після «кадетки» Шпаликов вступив до Московського Червонопрапорного військового училища ім. Верховної Ради РРФСР. І практично на першому ж батальйонному навчанні з бойовою стріляниною Геннадій потрапив до сектора обстрілу свого однокурсника. В результаті - тяжке поранення в ногу. Три місяці лікування у шпиталі. Військово-лікарська комісія зі своїм вердиктом: не придатна до військової служби.
Але Шпаликов на той час був дуже оптимістичною людиною. Він же шалено талановитий! А тому й подав документи на сценарний факультет ВДІКу. І вчинив! Щоправда, особливої радості не відчував, тільки задоволення від того, що впорався з божевільним конкурсом. При цьому він не відчував якогось дискомфорту. На курсі його любили за якусь легкість, впевненість у тому, що всі труднощі переборні.
Там же під час навчання він познайомився з Наталією Рязанцевою, студенткою сценарного факультету ВДІКу. Молоді люди одружилися. Їм все здавалося райдужно-безтурботним, тим більше, що вже наступного року, 1960-го, сценарій молодого поета «Причал» приймається до виробництва на студії «Мосфільм». Зйомки доручають молодому режисерові на прізвище Китайський. Фільм так і не побачив світ – режисер звів рахунки із життям…
Але життя, як і раніше, вирує, як вода в повінь. Новий сценарій до фільму «Трамвай до інших міст» бере для зйомок один із близьких друзів Шпалікова – режисер Юрій Файт. А режисерТуров знімає картину «Зірка на пряжці» – також за сценарієм Геннадія.
Щоправда є одна проблема в особистому житті – два сценарісти так і не можуть ужитися в одній родині. Наталя звинувачує Геннадія в тому, що він дуже захопився молоденькою актрисою Інною Гулаєю. А що робити, якщо Інна вже вагітна від Геннадія? Він спалює останні мости: залишає Наталю і йде до Інни.
Заради молодої дружини Шпалік готовий на все! Муза, здається, поселяється в нього надовго, забувши про все на світі. Саме в цей період написано один із найкращих віршів поета:
Ця пісня, яка увійшла до фільмуГеоргія Данелії«Я крокую Москвою». Пісню Шпалікова у фільмі виконує молодий акторМикита Михалков, для нього це перша сходинка до майбутньої слави!
А взагалі Шпаликову чимось пощастило – у його фільмах зніматися не відмовляються. До речі, єдина акторська робота режисера Андрія Тарковського відбулася у фільмі, поставленому за сценарієм Геннадія. Щоправда, кінофільм «Застави Ілліча» має дуже непросту долю – перший варіант не прийняв, другий пролежав на полиці кілька років.
На жаль, навіть народження доньки не могло зупинити Шпалікова від розлучення з дружиною. Інна просто не витримала: Геннадій не хотів миритись із диктатом чиновників «Совкіно», запив гірку. Подружжя розлучилося, тепер у Геннадія були розв'язані руки.
Його дедалі частіше відвідують тяжкі думки. Єдиного друга – письменника-фронтовика Віктора Некрасова, теж відмовляються друкувати: у його книгах багато неприємної правди, особливо в романі «Кіра Георгіївна».
«Романтик відлиги», як називає йогоЄвген Євтушенко, бореться зі своєю недугою, але колишня легкість змінюється філософією:
Його рятують, змушують «підшитися». Він не п'є, але стан від цьогопокращується. Йому важко жити. Як тут не згадати «Поету в Україні треба дожити до 37 років. Далі йому жити просто непристойно...»
Він йде, а його оптимістична «А я йду, крокую Москвою…» – досі одна з найкращих ліричних пісень про Москву…