Герпетична інфекція у дитини симптоми та лікування

Як відомо, інфекції, спричинені вірусами герпесу – це група надзвичайно поширених та різноманітних вірусних захворювань, які характеризуються ураженням шкіри, слизових та нервової системи. Інфікованість населення планети становить 90-97%, причому початкове зараження відбувається у перші п'ять років життя.

Від людини виділено 8 видів вірусу герпесу:

1. Вірус простого герпесу 1-го типу, викликає ураження шкіри та слизових, нервової системи;

2. Вірус простого герпесу 2-го типу, що вражає сечостатеву систему, а також нервову систему;

3. Вірус вітряної віспи чи вірус герпесу 3-го типу;

4. Вірус Епштейна-Барр, чи вірус герпесу 4-го типу, збудник інфекційного мононуклеозу;

5. Цитомегаловірус, або вірус герпесу 5-го типу, може викликати запалення слинних залоз – сіалоаденіт, захворювання подібне до інфекційного мононуклеозу, а також ураження легень, ЦНС, печінки – при імунодефіцитних станах;

6. Вірус герпесу 6-го типу, що викликає раптову екзантему, можливе ураження печінки та нервової системи;

7. Вірус герпесу 7-го типу, що викликає раптову екзантему, синдром хронічної втоми;

8. Вірус герпесу 8-го типу, асоційований із саркомою Капоші.

Захворювання, спричинені герпесвірусами 1-го та 2-го типу, називають герпетичною інфекцією.

Перший тип герпетичної інфекції передається, як правило, повітряно-краплинним та контактним шляхами. Відомо, що вірус у сприятливих умовах може залишатисяактивним протягом кількох годин. Так, у вологому середовищі (наприклад, на поверхнях сантехнічних пристроїв) він зберігає життєздатність протягом 3-4 годин і може спричинити епідемічний спалах у дитячих дошкільних закладах. Найбільш сприйнятливі до герпетичної інфекції діти молодшого віку (від 5 місяців до 3 років).

Вірус герпесу 2-го типу передається переважно статевим або вертикальним шляхом (наприклад, під час пологів через контакт зі статевими шляхами матері).

Пасивне вірусоносійство вважають специфічною особливістю герпетичної інфекції. Будь-яке, навіть короткочасне, зниження імунітету часто призводить до активації вірусу та рецидиву хвороби. Цікаво, що не всі люди однаково вразливі до вірусів герпесу. Наприклад, в одній родині мама та дві дочки можуть часто переносити герпес на губах та носі, тоді як тато – ніколи.

Вірус герпесу 1-го типу викликає, найчастіше, стоматит, шкірні прояви (зокрема панарицій), ураження очей. Типові елементи висипу – бульбашки на шкірі та слизових оболонках, хоча зустрічаються і атипові форми хвороби – без бульбашок.

Вірус герпесу 2-го типу переважно викликає генітальний герпес та герпетичну інфекцію у новонароджених.

Обидва віруси і 1-го та 2-го типів можуть викликати ураження нервової системи.

Основний сучасний напрямок лікування герпетичної інфекції – призначення противірусних препаратів (ацикловіру, ганцикловіру, фамцикловіру та деяких інших) та препаратів інтерферону альфа. Противірусні препарати можуть призначатися залежно від тяжкості захворювання: внутрішньо, парентерально або місцево.

З гомеопатичних ліків специфічним для лікування герпетичної інфекції вважається Ранункулюсбульбозус. Також застосовують гепарсульфур (особливо у холоднепора року), натрій муріатикум (у теплу пору року, на морі), рус і кантаріс при вираженому свербіні.

Найбільш дієві методи профілактики зараження:

Оскільки герпес новонароджених протікає особливо важко, а інфікування відбувається переважно під час пологів (85-90%), вагітним із лабораторно підтвердженим генітальним герпесом, рекомендують операцію кесаревого розтину. Їх дітей ретельно обстежують на вірус герпесу 2-го типу.
Персонал пологових будинків, жіночих консультацій та спеціалізованих імунодефіцитних відділень під час рецидиву герпетичної інфекції не допускаються до роботи.
Дітей із видимими проявами герпетичної інфекції на шкірі не допускають до дитячого колективу до одужання.

Оскільки частота та тяжкість перебігу герпетичної інфекції та інших захворювань теж, залежать від стану імунітету, на мій погляд, найправильніша профілактика – це здоровий спосіб життя, правильне харчування, гарний настрій та ціль у житті.

Автор: лікар-педіатр Марія Савінова