ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З ВИВИХАМИ КЛЮЧИЦІ І РОЗРИВАМИ ЗВ’ЯЗОК В АКРОМІАЛЬНО-КЛЮЧНОМУ
Відомо, що вивихи акроміального кінця ключиці завжди супроводжуються ушкодженням капсульно-зв'язувального апарату. Вважають, що при неповному вивиху акроміального кінця ключиці розірвана акроміально-ключична зв'язка, а при повному пошкоджені і акроміально-ключична і клювовидно-ключична зв'язка. При вивихах дистального кінця ключиці широко застосовують хірургічне лікування, яке зводиться до усунення вивиху і до зрощення м'яких тканин утримання ключиці у вправленому стані дротом, спицями, цвяхами, пластинами та іншими металевими фіксаторами. Однак такі методики не передбачають відновлення розірваних зв'язок. При використанні металевих конструкцій з залишенням їх у тканинах організму при свіжих ушкодженнях рубці, що утворюються, іноді виконують функції зв'язок і після видалення металу можуть утримувати ключицю в вправленому стані. Але не завжди рубці заміняють зв'язки, особливо при застарілих ушкодженнях. Повторне оперативне втручання, яке здійснюється з метою видалення металевого фіксатора, призводить до додаткової травми організму нерідко з виникненням ускладнень. Розроблено безліч способів заміщення пошкоджених зв'язок різними еластичними біологічними або синтетичними матеріалами. Однак кожен із існуючих методів оперативного втручання із заміщенням зв'язок має свої недоліки, що спонукало нас до розробки нових технологій.
В результаті багаторічних досліджень нами винайдені способи хірургічного лікування хворих при різних вивихах акроміального кінця ключиці та розривах зв'язок. Винайдено спосіб оперативного лікування при вивиху акроміального кінця ключиці (патент Україна №2211679). За цим способом через просвердлений канал у ключиці та в акроміальному відростку ключицю до лопатки фіксують стрічкою,яку проводять від верхньої поверхні ключиці до нижнього отвору просвердленого каналу в акроміоні. Такий напрямок еластичного фіксатора забезпечує надійне утримання ключиці у вправленому стані з одночасним заміщенням розірваного акроміально-ключичного зв'язування. Ця методика при точних показаннях до її застосування попереджає рецидив вивиху ключиці. Інший розроблений спосіб заміщення акроміально-ключичного зв'язування при вивиху акроміального кінця ключиці (патент Україна №2113184) підвищує якість фіксації кінців синтетичної стрічки, що замінює зв'язку. Він малотравматичний, не вимагає тривалої іммобілізації верхньої кінцівки, і хворий не потребує повторного оперативного втручання для видалення елементів утримання ключиці. Для заміщення клювовидно-ключичного зв'язування при повному вивиху акроміального кінця ключиці винайдено спосіб, захищений патентом №2066139. Для лікування хворих з більш тяжкою травмою розроблено спосіб хірургічного лікування повного вивиху акроміального кінця ключиці (патент Україна №211229), що включає вправлення ключиці з утриманням її однією синтетичною стрічкою з одночасним заміщенням нею розірваних акроміально-ключичною та клювовидно-ключичною. Після операції скорочується термін іммобілізації, і виникає потреба у подальшому проводити операцію видалення фіксатора з тканин організму. Оскільки оперативні втручання передбачають просвердлювання каналів у ключиці та акроміоні, розроблено новий спосіб формування каналів у кістці (патент Україна №2220673), що знижує травму кісткової тканини та зменшує ймовірність виникнення пов'язаних із нею ускладнень.
Наші дослідження винайдених способів лікування хворих з вивихами акроміального кінця ключиці показали їх ефективність. Основніпереваги цих способів полягають у наступному: використовувана стрічка замінює пошкоджену зв'язку і одночасно замінює фіксатор ключиці; після операції можна скорочувати термін іммобілізації кінцівки, оскільки стрічка надійно утримує ключицю акроміону; через еластичність стрічки-фіксатора не ушкоджується суглобова поверхня кісток і зберігається деяка рухливість акроміально-ключичного суглоба. При дотриманні показань до використання способів у кожному конкретному випадку, точному виконанні методики операції та здійсненні профілактики інфекційних ускладнень зникає необхідність повторного оперативного втручання для видалення фіксатора ключиці. Проте для кожного способу виявлено обмеження у показаннях. Наступні дослідження винайдених способів, можливо, виявлять їхні недоліки. Виявлення їх відіграватиме позитивну роль у мотивації подальшого вдосконалення хірургічних технологій з метою підвищення якості лікування хворих.