Інтерв’ю форварда збірної України з баскетболу Андрія Воронцевича

Андрій Воронцевич: «Я не вважаю себе гравцем, якому НБА виявилася б не під силу»

форварда

27-річний форвард збірної України Андрій Воронцевич уже дев'ятий рік виступає за один із найсильніших клубів країни — ЦСКА. За цей час у його скарбничці набралося чимало титулів: чемпіон Євроліги, 8-разовий чемпіон України, 4-разовий чемпіон Єдиної ліги ВТБ, титульним спонсором якої є банк ВТБ. А у складі збірної України ще й бронзовий призер чемпіонату Європи-2011. Воронцевич, який виховує двох дітей, — улюбленець не тільки вболівальників, а й журналістів: цікавіше співрозмовника не знайти. В інтерв'ю VTBRussia.ru форвард розповів про те, як вісім років тому опинився в ЦСКА, чому не поїхав до НБА і як поява сім'ї вплинула на його кар'єру

- За часом безперервного виступу за ЦСКА Ви головний довгожитель команди - нинішній сезон для вас уже дев'ятий. Чи відчуваєте себе якось по-особливому у зв'язку з цим?

— Так, побільшало відповідальності. І більше знань, накопичених за стільки років. Тому допомагаю новим хлопцям, які приходять до команди, зрозуміти, що ЦСКА за клуб, які високі цілі він ставить перед собою. Допомагаю тренерському штабу та керівництву клубу, так би мовити, передавати новачкам традиції. І розуміння того, заради чого ми тут зібралися.

Те, що я давно в ЦСКА ще не означає, що я ветеран.

інтерв

— Чи не зарано записувати себе у ветерани у 27 років?

— Вік тут ні до чого, хоч би скільки часу ти провів у команді. Адже можна і в 50 років почуватися молодим, як у 18. Те, що я давно в ЦСКА, ще не означає, що я ветеран.

— У чому Ви змінилися найбільше з моменту приходу до ЦСКА у 2006 році?

— Насамперед, у розумовому та фізичномурозвитку. Звичайно, досвіду додається з кожним роком. Та й у особистому житті багато що змінилося: у мене з'явилася сім'я, двоє дітей. Вісім з гаком років — великий відрізок життя. І мені приємно мешкати його в одному з найбільших клубів Європи.

"Вчора ти спостерігав за цими зірками по телевізору, читав про них у журналах - а сьогодні тренуєшся з ними на одному майданчику"

— Опишіть свої відчуття у 2006 році, коли Вас запросив ЦСКА? Як дізналися про інтерес армійців, чи довго роздумували?

— Дізнався про це під час виступів за молодіжну збірну України на чемпіонаті Європи в Туреччині. Головний тренер тієї команди Євген Пашутін, він же асистент головного тренера ЦСКА, підійшов до мене після матчу з Туреччиною, в якому я дуже добре зіграв. На тій зустрічі був присутній головний тренер армійців Етторе Мессіна, якому, як згодом з'ясувалося, я сподобався. Тоді Євген Юрійович спитав, чи хочу я грати за ЦСКА. На що я відповів: Природно, хочу! Але ж у мене чинний контракт із новосибірським «Локомотивом». Тоді я навіть припустити не міг, що можу опинитися у найкращому клубі країни. Але Пашутін сказав: «Мені важливо не те, чи маєш контракт, а чи маєш бажання перейти до ЦСКА». Я відповів, що навіть не міг про це мріяти.

І мрії стали реальністю. Вчора ти спостерігав за цими зірками по телевізору, читав про них у журналах, а сьогодні тренуєшся з ними на одному майданчику.

— У 2009 році Вас та ще кількох гравців ЦСКА, які були військовослужбовцями-строковиками, ненадовго перевели в регулярну армію. Можете розповісти про цей досвід?

— Хто б не намагався цю інформацію вивудити, нічого не виходило. Потрапляння до армії безпосередньо пов'язане з клубом, за який я виступаю. Тож для нас це не було якоїсьнесподіванкою чи складністю.

«Вісім з гаком років — великий відрізок життя. І мені приємно мешкати його в одному з найбільших клубів Європи. »

— З приходом нового головного тренера Дімітріса Ітудіса Ваша роль у команді якось змінилася?

— Не сказав би. Всім відомо, що я командний гравець, який готовий все зробити для перемоги. Та й, крім того, у командних видах спорту важливі окремі виконавці, а єдине ціле. Ми тут для того, щоб допомогти ЦСКА виграти усі турніри, в яких він бере участь, — Єдину лігу ВТБ та Євролігу. В окремому матчі будь-хто може стати лідером за набраними очками. А може й не набрати очок зовсім, але принести користь команді.

— Поява сім'ї та дітей якось позначилася на Вашій кар'єрі?

- Звичайно! Причому тільки на краще. Я почував себе впевненіше. З юнака перетворився на чоловіка. Ставши батьком, почав краще розуміти, що таке відповідальність, турбота про ближніх.

— Чи доводилося чимось жертвувати в баскетбольному плані заради дружини та дітей?

- Ні. Рідні завжди йдуть мені назустріч, ставляться з розумінням, підтримують у всьому, що стосується моєї кар'єри, професійного розвитку. Усі знають, що це моя робота, що це мені потрібно. Швидше навпаки — заради виступів за клуб іноді доводиться жертвувати сімейними інтересами. Так, через баскетбол я не зміг побувати на весіллі брата, пропустив безліч днів народження родичів… Але це нормально — таке життя професійного спортсмена.

— Ми вже три роки не бачили Вас у збірній України — щоразу заважають травми. Чи може національна команда розраховувати на Вас на Чемпіонаті Європи-2015?

- Поживемо побачимо. Загадувати на майбутнє не хочеться. Потрібно дочекатися закінченняклубного сезону, а там життя покаже.

— Цього літа Ви підписали новий, уже третій контракт із ЦСКА. Чи означає це, що на Ваші сподівання поїхати до НБА поставлено хрест? Чи угода все-таки передбачає достроковий розрив у разі отримання пропозиції через океан?