Як аніме потрапляє в рунет
Отже, всі знають, що батьківщина аніме – це Японія. Дуже багато хто знає, що створенням аніме займаються десятки великих компаній (Production I.G, Daume, Shaft, Madhouse та ін), і ряд менш значних контор. Багато хто знає, що обсяги виробництва аніме величезні, і в цій сфері обертаються немалі кошти. Але не всі знають, що офіційні ліцензіати дуже рідко закуповують для українського екрану нові твори. Якщо йдеться про касові твори, відомі у всьому світі, та ще й створені раніше 2000 року, тоді приблизно половина всіх подібних робіт, відомих в Україні, мають офіційну ліцензію. Якщо ж говорити про нові роботи, що вийшли всього тижні, місяць чи рік тому, та ще й мало відомі серіали, тоді ситуація зовсім інша.
Типовий шлях наступний. На початку, новий твір офіційно показують по японському телебаченню (Ви часто могли бачити логотипи тих чи інших телекомпаній у кутку екрана та початкових титрах). Копії можуть потрапляти в інтернет, як на сайти, що займаються офіційною монетизацією даних робіт, так і на сайти: компанії, що виготовила аніме, режисера, телеканалу, та ін. Всі ці сайти японською мовою. Саме звідти їх і копіюють (як законно, так і не дуже…) охочі заробити на плагіаті.
Інші методи монетизації приносять трохи менший дохід, тому не розглядатимемо їх докладніше.
Висновок:З усього сказаного вище стає ясно, що офіційного ліцензування не проходить практично жодного аніме, що потрапляє в рунет, їх оборотом займаються приватники-аферисти. Прагнення просувати і виправдовувати ці роботи виникає з меркантильних спонукань. Тому говорити про якусь цензуру або віковий ценз не має сенсу. Контрольцього потоку можливий лише централізований та суцільний, не кажучи вже про норми міжнародного права у сфері інтелектуальної власності.