Як налаштувати себе на позитив, якщо ти доглядальниця у лежачого хворого
Догляд за хворою людиною вимагає багато сил, навіть здоров'я, настає зневіра, весь світ виглядає у похмурому світлі. Як допомогти тому, хто доглядає?
Ну, у мене не зовсім лежачий хворий. Але все одно доводиться все самій – мити, годувати, памперси міняти. Нікуди далеко не підеш, не поїдеш. І так, таки настрій часом гірший за нікуди. Адже навіть якщо йдеш у гості чи до театру – все одно потім біжиш стрімголов додому. Тому що людину треба погодувати, підготувати до сну, ну і таке інше. В мене такий режим вже 4 роки. Ніхто мене особливо не підтримує. Я сама себе намагаюся у тонусі тримати. Хворіти мені не можна ніяк. Від мене залежить і стан матусі, ну і кота ще.))
У похмурі періоди свого життя я просто кажу собі - так треба. Чомусь від цієї фрази стає легше. А спертися мені нема на кого. Так і живу із хворою людиною, без роботи, без сім'ї.
Налаштуватись важко, особливо, якщо така хвора - близька людина. Як мені це знайоме!
Єдина втіха для мене була - я роблю все можливе, щоб рідна мені людина не гнила живцем (не було пролежнів), не відчувала моральних страждань з приводу свого становища (була чистою, охайною, причесаною, добре пахнучою), їв те, що хотів, не був виключеним із життя (спілкування, книги тощо). Я ще завжди намагалася, щоб у нього була надія, та й мені самій вона була потрібна, хоча я добре розуміла, що справа добігає кінця. І, як не важко, я за нього ніколи не плакала, говорили тільки про хороше, будували плани на майбутнє, згадували минуле.
Для себе я в цьому становищі знайшла єдину втіху - я роблю все, щоб рідна мені людина пішла з життя гідно, без болю, пролежнів, криків, істерик серед своїхрідних, а не в казенному домі, серед їхньої любові та турботи. Зараз минуло вже 15 років, як немає зі мною найріднішої для мене людини. І те, що я була поруч, що зробила все, що змогла - єдина моя втіха, тому, що незважаючи на 15 років, мені так само боляче, так само не вистачає його в житті - любов нікуди не поділася, хоч немає об'єкта кохання .
Вибачте за сумбурність – хвора для мене тема. Ось, мабуть, єдиний (для мене) позитив у цьому.