Як насправді 1917-го штурмували Зимовий палац, українська сімка
Взяття Зимового палацу вважається відправною точкою Жовтневого перевороту 1917 року. У радянських підручниках історії ця подія овіяна ореолом героїзму. І, звичайно, довкола нього ходить безліч міфів. А як усе сталося насправді?
Хто захищав Зимовий?
Близько 11 години дня Керенський залишив Петроград на автомобілі і вирушив до Гатчини, не залишивши уряду жодних інструкцій. Те, що він утік із Зимового, переодягнений у жіночу сукню – це не більше ніж міф. Він поїхав абсолютно відкрито і у власному одязі.
Особливо уповноваженим по Петрограду нагально призначили цивільного міністра Н.М. Кишкіна. Уся надія була на те, що з фронту підтягнуться війська. Крім того, не було ні боєприпасів, ні харчів. Не було чим годувати навіть юнкерів Петергофської та Оранієнбаумської шкіл – основних захисників палацу.
О пів на сьому на Палацову площу прибули самокатники з Петропавлівської фортеці, які привезли підписаний Антоновим-Овсієнком ультиматум. У ньому Тимчасовому уряду від імені Військово-революційного комітету пропонувалося здатися під загрозою обстрілу.
Вступати у переговори міністри відмовилися. Однак реально штурм розпочався лише після того, як на допомогу більшовикам настигли кілька тисяч матросів Балтійського флоту з Гельсінгфорсу та Кронштадту. На той момент Зимовий охороняли лише 137 ударниць жіночого батальйону смерті, три роти юнкерів та загін із 40 Георгіївських кавалерів-інвалідів. Число захисників варіювалося приблизно від 500 до 700 осіб.
Хід штурму
Наступ більшовиків почався о 21 годині 40 хвилин, після того, як було зроблено холостий постріл з крейсера «Аврора». Було розпочато рушничний та кулеметний обстріл палацу. Першу спробу штурму захисникам удалося відбити. О 23 годині обстрілвідновився, цього разу стріляли з артилерійських знарядь Петропавлівки.
Тим часом виявилося, що задні входи Зимового практично не охоронялися, і через них у палац почав просочуватися натовп із площі. Почалася плутанина, і захисники вже не могли чинити серйозного опору. Командувач оборони полковник Ананьїн звернувся до уряду із заявою про те, що змушений здати палац, щоб зберегти життя його захисникам. Прибулий до палацу разом із невеликою озброєною групою Антонов-Овсієнко був впущений до Малої їдальні, де засідали міністри. Ті погодилися здатися, але при цьому наголосили, що змушені зробити це, тільки підкоряючись силі… Їх одразу заарештували і на двох автомобілях перевезли до Петропавлівської фортеці.
Скільки було жертв?
За одними даними, під час штурму загинули всього шестеро солдатів і одна ударниця жіночого батальйону. За іншими, жертв було набагато більше – щонайменше кілька десятків. Найбільше постраждали від артобстрілу поранені у палатах шпиталю, які розташовувалися у парадних залах, що виходять на Неву.
А ось факту пограбування Зимового не заперечували згодом навіть самі більшовики. Як писав американський журналіст Джон Рід у своїй книзі «Десять днів, які потрясли світ», деякі громадяни «…крали та несли із собою столове срібло, годинники, постільні речі, дзеркала, фарфорові вази та каміння середньої цінності». Щоправда, вже за добу більшовицький уряд почав наводити порядок. Будівлю Зимового націоналізували та оголосили державним музеєм.
Один із міфів про революцію говорить, що вода в Зимовій канавці після штурму стала червоною від крові. Але то була не кров, а червоне вино з льохів, яке зливали туди вандали.
По суті сам переворот був не такимвже й кривавим. Основні трагічні події розпочалися вже після нього. І, на жаль, наслідки Жовтневої революції виявилися зовсім не такими, про які мріяли романтично налаштовані прихильники соціалістичних ідей.