Як отримати чуже серце
Незважаючи на досягнення сучасної медицини, нерідко виникають ситуації, коли єдиний вихід урятувати життя людині - це трансплантація органу.
Трансплантація- це пересадка (щеплення) частин одного організму в інший з метою зрощення тканин. В Україні всі питання щодо трансплантації регламентовані Законом України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині", а також рядом інструкцій МОЗ України.
Реципієнт- людина, для лікування якої використовується трансплантація, може отримати орган або тканину донора - людину, у якої за життя або після смерті взято анатомічний матеріал для трансплантації.
Чи достатньо мати бажання пересаджувати донорський орган? - Звичайно ж, ні. Трансплантація застосовується лише у разі суворих медичних показань, коли це єдиний можливий спосіб врятувати життя людині; - реципієнт повинен бути об'єктивно поінформованим і перебувати у стані, що ставиться в осуд. Коли ж він не досяг 15-го віку або визнаний неосудним судом, то трансплантація здійснюється за згодою об'єктивно поінформованих батьків або законних представників. У віці 15-18 років трансплантація здійснюється за згодою та реципієнта та батьків; - за умови невідкладних станів, які загрожують життю реципієнту, трансплантація здійснюється без чиєїсь згоди; - наявності самого органу для пересадки.
Умови для забору органів у живих осіб: - наявність письмової згоди донора після пояснення можливості виникнення всіх ускладнень; - можна взяти тільки парний орган або частину органу; - донором може бути тільки родич: батько, мати, чоловік, дружина, син, дочка, дідусь, бабуся, онуки, сестри,брати, дядько, тітка, племінники; - шкода здоров'ю донора буде меншою, ніж загроза життю реципієнта; - не надавали раніше орган чи частину органу для трансплантації.
При цьому донор підлягає обов'язковому медичному страхуванню у разі смерті чи виникнення інших ускладнень, що з донорством. Донору відшкодовуються матеріальні витрати у зв'язку з лікуванням та реабілітацією. У разі виникнення інвалідності, вона вважається такою, що виникла в результаті травми на виробництві або професійного захворювання.
Набагато складніша ситуація, коли йдеться про необхідність пересадки серця. У такому разі донором може бути тільки мертва людина. Для трансплантології мертва людина - це не той, кого обиватель вважає лежачим у труні. Смерть людини настає вже тоді, коли констатовано смерть мозку. Але при цьому у нього б'ється серце, а апарат штучного дихання дихає за нього. У такому разі вдається забезпечити доставку кисню до тканин і вони придатні для подальшого використання з метою трансплантації.
При цьому після констатації смерті мозку консиліумом лікарів, включаючи судово-медичного експерта, можна проводити забір органів для трансплантації. Проте, органи можна взяти лише в тих людей, які за життя виявили для цього бажання письмово. Якщо ж цього людина не зробила, то після смерті за неї це можуть вирішити найближчі родичі, давши таку згоду.
Отже, на даний момент в Україні в законодавчому плані проведення трансплантації регламентовано багатьма законами та інструкціями, а на практиці ми маємо бар'єр між родичами померлого та лікарем, який просить їх віддати органи для трансплантації. Тому єдиним достовірним критерієм ситуації, що склалася, є чергареципієнтів, багато з яких так і не дочекаються шансу на продовження життя нехай навіть скориставшись органом померлої людини.
Біляков О.М., к.м.н. Центр судово-медичних послуг "Mibilex"