Як Україна позбулася Кіровограда мешканців навіть не запитали
Верховна рада України у четвер перейменувала місто Кіровоград на Кропивницький, завершивши перейменування населених пунктів у рамках декомунізації, заявив речник Ради Андрій Парубій.
«З сьогоднішнього дня я живу у Кропивницькому. Прощай, Кіровограде!», — каже мешканка цього українського міста Світлана Г. (вона просила не називати її прізвище з міркувань безпеки).
Назва Кіровоград теж далеко не всім його мешканцям подобалася. Але їхньою думкою ніхто не цікавився.
«Наше місто було останнім у процесі перейменування, пов'язаного з декомунізацією. І Верховній раді начхати, що більшість населення була за Єлисаветград. А чималий відсоток був за те, щоби залишити стару назву. Про Кропивницького взагалі майже ніхто не згадував», — каже вона.
Згідно з українським законом, назва «Кіровоград» на карті країни існувати не може як нагадує про «криваве» радянське минуле.
Перейменування зазнало не тільки місто, а й окремі його вулиці з радянською топонімікою.
"Тепер я живу не на вулиці Жовтневої революції, а на Вокзальній", - каже Світлана.
Світлана народилася і до закінчення школи жила в іншому «граді» — Волго… До Кіровограду вона переїхала в останні роки існування СРСР і громадянкою України стала автоматично, незалежно від свого бажання чи небажання.
«Я можу пережити перейменування вулиці Жовтневої революції, але перейменування вулиці Героїв Сталінграда віддається у моєму серці болем. І річ не в імені Сталіна, а в героїчному подвигу радянського народу в тій битві. Зі мною таке сталося вдруге у житті. Спершу, мене не питаючи, мені вручили паспорт із тризубцем. А сьогодні змінили назвуміста, де я живу 30 років. І знову не запитавши мого бажання», — каже вона.
Верховна рада раніше перейменувала 978 населених пунктів та 24 райони. У травні Рада перейменувала місто з мільйонним населенням Дніпропетровська на Дніпро. До радянської влади він називався Катеринослав.
Кіровоград став найбільшим після Дніпра населеним пунктом, який став об'єктом «відхилення від старого світу» з боку нової української влади.
«Я в цій країні живу понад тридцять років і вважаю її своєю. Тут народилися мої діти. Але я ніколи не сприймала і не зможу сприймати Україну як чужу країну, а радянське минуле як чуже минуле», — каже Світлана.