Як важко жити по совісті
105 років від дня народження українського письменника Віктора Платоновича Некрасова
Віктор Некрасов прийшов у літературу
аж ніяк не як літератор, –
він прийшов як солдат, який бачив будні війни
і який прагнув тільки до того,
щоб розповісти правду про них.
Бог ти мій, як важко бути українським письменником.
Як важко жити по совісті…
У 1947 р., у журналі «Прапор» з'явився твір В. Некрасова «В окопах Сталінграда». «В окопах Сталінграда» – твір не про війну, а зсередини війни, розповідь не спостерігача, а її учасника, що знаходився на передньому краї.
Ця книга визначила дуже важливий напрямок нашої військової прози. Її виняткове значення визнали і письменники старшого покоління – А. Т. Твардовський та І. Г. Еренбург. К. М. Симонов та А. А. Бек, В. П. Гроссман та А. П. Платонов вважали, що вона стоїть у першому ряду кращих творів про Велику Вітчизняну війну, що це одне з найвищих досягнень нашої літератури.
Керівництво ж Спілки письменників поставилося до повісті різко негативно. Від запланованого розгрому повість врятувала Сталінська премія, яку письменник віддав на покупку візків для інвалідів війни.
У 1959 р. виходить повість «Кіра Георгіївна», і Некрасов пише в «Літературній газеті» про необхідність увічнити пам'ять радянських людей, розстріляних фашистами у 1941 р. у Бабиному Яру.
Спочатку Некрасов жахнувся від того, що Бабин Яр перетворюють на звалище. І не припустився, щоб це сталося. Потім, коли прорвалися води на Куренівці, Бабин Яр вирішили змити, а тут побудувати стадіон. Некрасовне дав споруджувати стадіон на кістках загиблих А потім почав боротися за те, щоби тут поставили пам'ятник.
У 1974 р. письменник емігрував до Парижа. За кордоном писав для газет та журналів, для радіо, читав лекції про українську літературу. Продовжував творчу роботу: роман "Сталінград" (1981), "Як я став шевальє" (1986). Останній твір В. Некрасова - "Маленька сумна повість".
У 1979 р., після того, як він, виступаючи по радіо, іронічно відгукнувся про «трилогію» Брежнєва, головним чином про її військову частину – «Малу землю», його позбавили радянського громадянства. Два з лишком десятиліття на батьківщині його книги не видавалися, циркуляром Головліту було вилучено з бібліотек, його ім'я було заборонено згадувати у пресі, воно викреслювалося навіть із бібліографічних довідок.
Три повісті Некрасова були екранізовані: «В окопах Сталінграда» – фільм «Солдати» (1957, режисер О. Іванов) та «У рідному місті» – фільм «Місто запалює вогні» (1958, режисер В. Венгеров) та «Кіра Георгіївна» - Фільм «Многоточие» (2006, режисер А. Ешпай). Некрасов написав кілька сценаріїв документальних фільмів.
«Він мав смертоносну чарівність», – каже режисер Павло Лунгін і знаходить точні характеристики поведінки Віктора Платоновича. -Він не був свідомим дисидентом, але "природно дрейфував у свободу".
«У своєму житті я зустрічав одного справжнього аристократа - Віктора Некрасова», - зізнається Володимир Войнович (з документального фільму Є. Якович та А. Шишова"Все життя - в окопах").
Віктор Некрасов, який застав найдраматичніші моменти XX століття, учасник багатьох з них, який бачив жахи найбільш нелюдської війни в історії людства, пережив славу і цькування на батьківщині, втратив її – не запеклий і жодного разу незрадив собі, не перестав любити свою батьківщину та її людей, зберіг чесність, шляхетність, трохи сумну іронію.