Як втішити того, хто сумує
Чи відчували ви свою безпорадність, коли хтось поряд з вами сумував за втратою близької людини? Деколи ми не знаємо, що сказати чи зробити, тому найчастіше просто вирішуємо нічого не говорити і нічого не робити. Але є чимало способів, як ви можете надати практичну допомогу.
Зазвичай усе, що потрібно, - це ваша особиста присутність та прості слова співчуття. Якщо це прийнято у вашій культурі, співчуття можна висловити, обійнявши людину або взявши її за руку. Якщо хоче поговорити, уважно його вислухайте. Найкраще, що можна зробити для родичів покійного,— це взяти на себе частину справ, на які вони не мають сил, наприклад приготувати їжу, доглянути дітей або допомогти в організації похорону, якщо це потрібно. Такі справи будуть говорити голосніше за будь-які слова.
Через якийсь час ви, можливо, відчуєте, що родичі покійного хочуть поговорити про нього. Чому б не згадати разом з ними його добрі якості та приємні моменти з життя? Така розмова може навіть спричинити посмішку на обличчі того, хто втратив близького. Наприклад, Пем, у якої шість років тому помер чоловік, каже: «Іноді люди розповідають мені про якісь його добрі справи, про які я навіть не знала, і це зігріває моє серце».
Практика показує, що, хоч спочатку люди активно допомагають друзям, які втратили когось із близьких, потім усі їхні добрі починання розчиняються в метушні життя. Тому регулярно дзвоніть родичам покійного і відвідуйте їх*. Для багатьох скорботних мати таких друзів це справжня віддушина.
Каорі, молода жінка з Японії, втратила матір через рік після смерті старшої сестри. Це стало для неї тяжким ударом. На щастя, вірні друзі завжди були поруч та підтримували її. Наприклад, Ріцуко, яка була набагато старша за Каорі,сказала, що хоче оточити її материнською турботою. «Чесно зізнатися, ця ідея мені не сподобалася,— згадує Каорі.— Мені не хотілося, щоби хтось зайняв місце моєї мами. Я гадала, що це просто неможливо. Але мама Ріцуко була зі мною такою чуйною і усвідомлюючою, що ми дуже зблизилися. Щотижня ми разом проповідували та ходили на християнські зустрічі. Вона запрошувала мене на чай, приносила мені обіди і багато разів писала листи та листівки. Дивовижна доброта матері Ріцуко стала бальзамом для мого пораненого серця».
З того часу, як у Каорі померла мати, минуло 12 років, і зараз вони з чоловіком служать повночасними проповідниками. «Мама Ріцуко продовжує піклуватися про мене,— каже Каорі.— Коли я приїжджаю додому, я завжди відвідую її. Я дуже дорожу нашою дружбою».
А ось ще один приклад. Полі, що народилася на Кіпрі,— Свідок Єгови. Її чоловік, Созос, був чудовим християнським пастирем. Він часто запрошував до свого дому сиріт та вдів пообідати та поспілкуватися (Якова 1:27). На жаль, у 53 роки Созос помер від пухлини мозку. "Так я втратила свого дорогого чоловіка, з яким ми прожили 33 роки", - говорить Полі.
Після похорону Полі з молодшим сином Денієлом, якому тоді було 15 років, переїхала до Канади. Вони продовжували ходити на християнські зустрічі Свідків Єгови. «Друзі в нових зборах нічого не знали про наше минуле і про наші труднощі,— згадує Полі.— Але вони постійно підходили й обіймали нас, говорили добрі слова та надавали практичну допомогу. Це було саме те, що потрібно, адже моєму синові так не вистачало батька! Відповідальні брати у зборах приділяли Денієлу багато часу та уваги. Особливо хочеться згадати одного брата, який постійно брав Деніела з собою на дружні зустрічі чи пограти у футбол». Сьогодні Полі та Деніелпочуваються набагато краще.
Ви можете багато зробити, щоб допомогти тим, хто сумує. Біблія також дарує нам втіху, розповідаючи про чудову надію на майбутнє.
^ абз. 6 Деякі навіть відзначають у календарі дату смерті, щоб у цей тяжкий період бути поруч із горючим і мати можливість втішити його.